— Бог таки є на світі. 16 років тому покинув дружину з маленьким сином, а тепер друга жінка залишила мене із двома дітьми, — каже 38-річний Віталій Смолій із міста Городище на Черкащині.
Він розлучився із Наталією, 28 років. Жінка поїхала до коханця, залишила синів 7-річного Віталія та Івана, 5 років, чоловікові.
Віталій Смолій заводить мікроавтобус "Рено". Працює водієм на маршруті Городище — Київ.
— Із першою жінкою одружився у 22 роки, — розповідає Віталій. Він — худорлявий, неголений. Має блакитні очі й родимку на лівій щоці. — Після весілля дізнався, що в неї артрит. Раніше про діагноз боялася казати. Думала, покину. Лікарі обіцяли, що після пологів легше стане. Я повірив. Та після народження сина жінці стало ще гірше. Сустави на руках і ногах почали деформуватися. Лєні було важко ходити і навіть тримати ложку. Не хотів жити з калікою, подав на розлучення. Владиславу вже 16 років, вчиться у технікумі. Йому постійно помагав і стосунки підтримував. Вісім років тому отримав у спадок від баби 2-кімнатну квартиру. Зразу ж на сина переписав. Лєна так і живе сама. Бачив її недавно. Ноги так покрутило, шо єлі ходить. Казала, досі мене любить.
Із другою дружиною Віталій познайомився 10 років тому.
— Наташа — із Закарпаття, приїхала в Городище на заробітки. Товариш мене з нею звів. Худенькою і чорнявою була. Глянув і зразу закохався. Вона тоді в мене осталася і так вісім років жила. Перший рік ще було нормально. Наташа поваром у кафе працювала. А потім пити почала. На роботу не йшла, відключала телефон і до подружок бігла. Звільнили її. Я тоді був головним механіком на сільськогосподарському підприємстві, нормально заробляв. То й не наполягав, щоб Наташка роботу шукала. А їй цього і треба було. Тільки я на роботу — вона то до одної подружки, то до другої. Горілки не пили, тільки слабоалкоголку. Та за якийсь рік вона алкоголічкою стала. Двічі возив її кодірувати — не помогло. А тоді поїхав до бабки. Вона сказала: треба вам дітей заводити. Як з'являться діти, ніколи буде їй у пляшку заглядати.
Старший син Віталій народився 2007-го. Іван — за два роки. Три роки жили спокійно. Наташка наче за розум взялася: за дітьми дивилася, їсти готувала. Казала: тільки счас поняла, якою дурною була. Більше до тої жизні не вернуся. Та 2010-го знову за старе взялася — цілими днями з подругами квасила. Ввечері вертався з роботи, а в хаті гори мусора й даже хліба нема. Мати говорила, аби розлучався. Але я не хотів, щоб діти сиротами росли. Наташка щодня обіщала виправитися. Говорила: із завтрашнього дня починаю нове життя. Та так і не почала.
Наталія першою подала на розлучення.
— Прийшов із роботи, а вона у дверях мене зустрічає: знайшла собі лучшого чоловіка. Завтра до нього переїжджаю. Заяву на розлучення вже подала. Тієї ночі вдома не ночував, пішов до матері. Вранці вона дітей до неї привела, а сама в Київ поїхала. За перший тиждень чуть з ума не зійшов. Перед роботою треба було їсти наварить, дітей вдягнути і до матері відвести. А ввечері забрать, нагодувать, покупать і спати вкласти. Та мама виручила — переїхала до нас. Мені зразу легше стало.
Перші місяці постійно згадував про дружину. Радий, що вона подала на розлучення. Сам на це ніколи не зважився б. Із новим чоловіком Наташа прожила два місяці. Все золото, що їй купував, здала в ломбард. Коли гроші закінчилися, коханець вигнав її.
Тепер живе з батьками на Закарпатті. Дзвонила місяць тому. Каже, що за дітьми скучила. А я їй: чого ж ти за весь час ні копійки їм не прислала? Сини про матір не згадують і не питають. Видно, все розуміють.
Одружуватися втретє Віталій не збирається.
— Якщо жінку заведу, то на дітей часу не буде. Прийдеться обділяти як не грошима, то увагою. Знайомих жінок маю багато. Як треба, то дзвоню. Кожна з радістю на ніч прийме.
1 
1
Коментарі