Село Ласки Народицького району на Житомирщині — батьківщина серійного вбивці Анатолія Онопрієнка. Він народився тут 50 років тому. Сільський голова Григорій Пичкар, 48 років, зустрічає на трасі Київ–Овруч й автівкою підвозить у Ласки.
— Раніше село розвинене було. В ньому жили дві тисячі людей, а зараз 700, — каже. Просить не фотографувати сільради з облупленою і вицвілою фарбою на стінах. У Ласках, як і скрізь на Поліссі, будинки дерев"яні і пофарбовані, щоб краще зберігалися.
— Онопрієнко старший від мене на два роки. Ми у футбол разом грали. Нормальний наче хлопець був.
— Наші хати стояли в одному дворі. А пізніше ми переїхали сюди, — розповідає Любов Головач, 76 років, власниця будинку з голубими віконницями. Погоджується говорити після наполегливого прохання голови.
— Батьків Толіних звали Надя і Юра. У них був старший син Валентин. Молодший на 13 років Толя, говорять, був не від свого батька, а від якого-то робочого, що приїхав строїти клуб. Юра покинув Надю до рождєнія Толі, але приїжджав. Сина записав Юрієвичем. Потом женився на другій і виїхав. Надя вмерла, коли Толі було 3 роки. Його гляділи дід і баба. Були вже зовсім стариє, і здали в інтернат. Як дід і баба вмерли, він уже вчився в мореходці в Одесі. Не було до кого їздити, то просився до нас. Спав ось тут, — показує ліжко в невеликій спальні. На ньому викладені три подушки з вишитими наволочками. У кутку — ікона.
— Горєлки ніколи не пив. Сало жарене больше всього любив. Казав: "Я матері не знав, а ви мене уважаєте". Називав больше не "тіткою", а "мамою". Нічого не вкрав, не обідив нас. Раз мені туфлі подарив, я їх і не вдівала, бо малиє. А діду шапку привьоз і штани. Я вже потом роздивилася, що вони не новиє. Знімав з убитих вєщі й дарив, — хитає головою. — Востаннє сказав: "Я женився, чи можна приїхати на Пасху із жонкою? Ми його ждали-ждали, наготовили, а Толя і не приєхав.
На Великдень 1996-го Онопрієнка затримала міліція в будинку цивільної дружини Анни Козак у містечку Яворів на Львівщині.
На місці хати, у якій народився Анатолій, — бур"яни. Будуватися там ніхто не захотів. Колишні сусіди сходяться на вулицю, побачивши сільського голову. Про Онопрієнка згадують неохоче.
— Рижий був, коренастий, нічого особенного, — каже літній чоловік у шапці-вушанці й окулярах із товстими скельцями.
— Його бабу Євдоху називали Мана, — Марія Марчук, 66 років, у жовтій хустці виходить із свого двору. — Ворожила, кидала на карти, що-небудь та набреше. А Толя хороший хлопець був. Приєхав раз до Валікової тещі, каже: "Позичте 200 гривень, я зароблю, оддам. Як не позичите, мене вб"ють". Прийшло врем"я, приїхав — привьоз гроші, дякував. У клуб ходив, але ні з ким особо не дружив. Собі на умі. Раз питаю: "Толя, ти скрізь їздиш, балакають про маніяка. А в мене грошей тільки на валянки, що він у мене возьме? Ти не чув про нього нічого?" — "Нє", — засміявся. А сам у те врем"я в Малині (райцентр неподалік. – "ГПУ") убив свого кума. Того, з яким в інтернаті дружив. І двох дєток, своїх хрещенят.
В юності Онопрієнко товаришував з Анатолієм — сином Любові Головач.
— Толя підбив мене в мореходку поступити, — умощується вдома у кріслі 48-річний Анатолій Головач. — Я відучився три місяці й кинув. А він був моряком, пожарніком, по Європі їздив нелегально. Як його зловили, мене забрали в міліцію на 10 днів. Думали, що йому обрєза зробив, я ж слюсар. Якби знав раніше, що він убивця — ухлопав би, що й ніхто не знав би.
Ніна Онопрієнко, дружина старшого брата маніяка, живе в Овручі. Спілкується з "ГПУ" телефоном.
— Анатолій справляв враження культурної, розумної людини. Жив у нас по кілька днів. У нас була кицька, то обожнював її, спав із нею. Якось дивилися передачу про батька, який ґвалтував доньок. То він ще казав: "Як це так? Як можна?" 2008-го прислав листа з в"язниці: "Валентине, ти хоч живий?". Я відписала, що Валентин помер 17 листопада 2007 року.
Під час слідства Анатолій Онопрієнко заявляв, що до вбивств його схиляла міжгалактична сила. Любов Головач згадує, що він поводився дивно.
— Лєтом часто ходив до річки купаться. Бєгав по лугу, плигав, руки підіймав догори і сам до себе балакав. Казав, що у нього бацька на небі. Не батько, а саме бацька.
— Біс у нього вселився, — вважає сусідка Марія Марчук.
Лікарі називають "голоси та вплив потойбічних сил" симуляцією. Один зізнався, що відчув на собі його гіпноз.
— Після розмови з ним я вийшов на балкон і виразно почув наказ стрибнути з дев"ятого поверху. Отямився дивом.
Анатолій Онопрієнко відбуває у Житомирській в"язниці довічне покарання. Упродовж 1989–1996 років убив 52 людини. Найменшій жертві було 3 місяці. Позбавляв життя людей на території Житомирської, Київської, Львівської, Дніпропетровської, Запорізької, Одеської, Рівненської областей. Вибирав будинок на околиці, стукав у вікно. Чоловіків розстрілював із мисливської рушниці. Ножем чи руками добивав жінок і дітей, бо було шкода куль. Недавно заявив охоронцям, що планує втекти на волю і вбити ще 250 людей.
2 
1
Коментарі
4