— Хочу, щоб селяни не ходили на цей кусок землі, не клювали, не плювали й не проклинали нас. Бо вільно без цих прокльонів я тут ні дня не проробив, — говорить 33-річний Олег Савранський, учасник АТО. У селі Новоселиця Катеринопільського району на Черкащині побудував землянку. Живе там із вагітною дружиною Ольгою. Кілька місяців тому писав заяву в сільську раду, щоб йому виділили житло. Чоловікові запропонували кілька будинків. Савранський каже, що вони — непридатні для життя.
Об 11:00 до села прибуває дизель із Черкас. Ідемо вздовж колії хвилин 10. Назустріч виходить 26-річна Ольга Савранська — невисока білявка в сірій куртці та кедах. Запрошує у двір без паркану. Ліворуч — невеликий скопаний город. За ним стоїть напіврозвалена хата. Поряд припаркований китайський седан. Чоловік купив автівку, коли працював у Києві таксистом. Нею їздив у зону АТО. Передній бампер відбитий, колеса майже спущені.
— Це хата Олиних батьків, — говорить Олег Савранський. У дворі пиляє дерево — робитиме двері до теплиці. Чоловік у порваних чорних берцях, штанях кольору хакі й драних шкіряних рукавичках. — Олина мама померла. Батько не оформив на себе документів на хату. За нею ніхто не доглядав 15 років. Тут неможливо жити. Вибиті вікна, у стінах — щілини.
Сільська рада давала нам ключі від дитячого садка. Але будівля вже виділена дитині-сироті. Високі стелі, треба ремонтувати. Умов для приготування їжі, помитися — немає. Скрізь будматеріали й чужі речі. Будь-коли нас могли вигнати. Пожили там три дні. Восени взяли лопати, прийшли і викопали землянку біля батьківської хати. Облаштовували її три місяці.
Чоловік веде показувати землянку. Тут є кухня, ванна з туалетом та спальня. Підлога встелена кахлем, стіни — цегляні. Їсти готують на глиняній пічці. Опалення немає. Електрику просять у сусіда.
Олег пішов воювати добровольцем у батальйон "Айдар" 2014-го. Має нагороди за службу. Після повернення в липні торік одружився. Приїхали до рідного села зі столиці. Ольга в Новоселиці має хворого батька й сестру. Олег — матір. Та жити з родичами подружжя не хоче.
Через побудову Савранськими тимчасового помешкання селяни написали заяву до правоохоронців. Проти Олега відкрили кримінальну справу. Звинувачують у самозахопленні землі.
— У листопаді прийшла сільська громада. Погрожувала загорнути все землею, — каже Ольга. — Ми саме починали рити землянку. Я сказала: "Як будете загортати, то разом зі мною". Спали тоді в палатці. Боялися, стерегли і ждали, що приїдуть.
Сусіди заважають жити. Ходять повз двір — проклинають, обзивають. Вважають, що земля колгоспна і права на неї не маємо. Сміття у яр поряд викидають. Коли народиться дитина, не хочемо, щоб перечіплювалася через скло, банки, чула сморід.
У центрі села — доглянуті газони, асфальтована дорога. Будинок культури нещодавно ремонтували. Над дверима — свіжопофарбовані серп і молот.
— Давали будинок, участок. Але їм треба з усіма удобствами. Забрати в голови колгоспу і йому віддати? — каже про Савранських 53-річний Володимир Куценко. Стоїть біля клубу. — Він у нас не жив, його тут ніхто не знає. Краще б гроші, які вкинув на землянку, у стару хату вклав. А так опозорили село на всю країну.
— Людина захотіла або романтики, або піару, — розповідає 52-річна Людмила Салига. — Ми його не чіпаємо. У селі 12 атошників. Один загинув. Усім допомагаємо порівну. Якби порахували затрачені на ту землянку кошти, то в Новоселиці за них хатину можна було би купити. Чому він роботи не попросив до сьогоднішнього дня?
Голова села 54-річний Павло Прокопенко о 14:00 повертається з обіду. Від розмови спочатку відмовляється. Сердиться, просить не фотографувати.
— Мені вже надоїли ці питання. Савранський уже в печінках сидить, — каже. — До нього якось бабуся загиблого бійця підійшла й каже: "Не рий цієї копанки, не позор села". А він їй: "Я вас усіх перестріляю". Через погрози люди звернулися в міліцію. І почалася канітєль. Якби вони закачали рукава й почали робити отой старий будинок, то за два місяці все б там горіло, свістєло і блєстєло.
1 
1
Коментарі