— Краматорськ звільнили, але настрої більшості місцевих не змінилися. Переконані, що на Донбас напали "укропи". Повертатися туди не плануємо. Час від часу навідуємося, бо квартира лишилася, — каже 49-річний Анатолій Сасса, 49 років. Три роки тому з дружиною 38-річною Дарією переїхав до Сум.
— Спочатку виїхали до моїх батьків у селище Терни Недригайлівського району на Сумщині. За рік перебралися до обласного центру. Місто дає більше можливостей для розвитку та спілкування. Винайняли квартиру. Перше, що вразило — наскільки Суми непристосовані для людей із проблемами зору. Я інвалід ІІ групи, ледь бачу. Дружина незряча.
У місті офіційно зареєстровані 400 інвалідів за зором. Проблема — в байдужості й пасивності людей. Старше покоління виховане радянською системою. Мовляв, у нас раніше все було, всім забезпечували. Не розуміють, що потрібно добиватися. Створили громадську організацію "Ініціативи Слобожанщини". Орендували невеликий кабінет під офіс. У першу чергу добилися, щоб у місті запрацювали світлофори для незрячих. Суми — єдиний обласний центр в Україні, де їх не було. Звернулися до влади з проханням установити на переходах пристрої звукового супроводу. Обладнали чотири перехрестя. Але це мало. Наприклад, у Івано-Франківську таких світлофорів 75.
Ще для незрячих зробили зібрання аудіокниг. Копіюю їх і передаю до місцевої бібліотеки. Люди приходять, беруть послухати. Записи почав збирати, ще коли жив у Краматорську. Зараз маю майже 10 тисяч. Раніше в Українському товаристві сліпих було багато таких книг, все записане на бобінах. Але записи збереглися не всюди. Не могли знайти апаратуру. Бобіни слухали на магнітофонах, які називали "ельфами". Їх видавали незрячим. Мені надіслали більш ніж десяток таких. Із них багато нових, але вже не працюють. Використав їх на запчастини. Знайомий, який лагодить телевізори, допоміг відремонтувати кілька.
— Завдяки спеціальним програмам ми з дружиною живемо, як звичайні люди. Спілкуємося в соцмережах, користуємося інтернетом, — розповідає Анатолій Сасса.
Почали в Сумах навчати всіх використовувати сучасну техніку. Наприклад, на телефоні є програма, яка допомагає дзвонити. Натискаєш кнопку й голос по черзі зачитує номери. Із комп'ютером можливості значно більші. Якось звернувся по допомогу до мене хлопець, який втратив зір через феєрверк. Освоїв комп'ютер, тепер використовує його в роботі.
— За свою працю гроші не отримуємо, — приєднується до розмови Дарія Сасса. — Живемо скромно, на допомогу з інвалідності. Іноді чоловік збирає комусь комп'ютер, встановлює програму на телефон. Люди платять символічні кошти. Я за освітою філолог. На півставки працюю в рекламному агентстві. Редагую тексти. Люди дивуються, що нічого не бачу й виправляю помилки. Але завдяки сучасним програмам роблю це не гірше за зрячих.
Разом із подругою, яка переїхала до Німеччини, викладаю українську мову в спеціалізованому чаті для незрячих людей. Більшість учнів — росіяни. Вони люблять нашу мову, вчать пісні, читають Лесю Українку й Шевченка. Безкоштовно займаюся репетиторством. Готую учнів до вступу чи екзаменів. Часто запитують — звідки знаю, що діти вчать і не обманюють. Навчилася розпізнавати на слух, коли читають із книжки. Тоді змінюється голос, інтонація.
3 
1
Коментарі