— Про моє життя книжку можна написати. Мав з тисячу коханок, але ні одну з них не бачив двічі. Був з ними не тому, шо кохав, а просто було інтєрєсно попробувати, які вони в ліжку, — розповідає 49‑річний Віктор Далілов.
Він родом з Азербайджану. 30 років живе в Україні.
Спілкуємося о четвертій ранку на східцях їдальні в дитячому таборі під Волновахою на Донеччині. Віктор служить у спецбатальйоні "Донбас".
— Удень нас обстрілювали сепаратисти. Тому вночі не спимо — чекаємо потужнішого нападу. П'ємо міцну каву, — Віктор палить цигарку за цигаркою.
— Після технікуму по розподіленню попав на роботу проводніком у Харьков. Наш поїзд ходив на дальні маршрути, крайні точки Росії. А це — шість днів в одну сторону. Дорога туди й назад довга, чудив, як хотів. Торгував чаями, лєвою горілкою, цукерками, всьо то перепаковував у модні коробки та видавав за елітне. Грошей були повні кармани. Найбільшу пристрасть мав — то дівчата. Коли бачу гарні сідниці, в очі вже не дивлюся. Знаю, шо має бути сьогодні моя. Секс для мене — то сенс життя. Я не признаю ніяких запрєтів у постєлі, а жінку можу довести до такого оргазму, шо вона літатиме, як вєртольот, аж до потєрі сознанія.
— У радянські часи квитками у вагоні керували провідники. На станціях вони повідомляли касирам про кількість вільних місць. От у вагоні 42 місця. З них занято тільки 16, а я касиру пишу, що 32. Понятно, шо до мене черга буде стояти, аби взяв без білєтіка у вагон. Так я і підбирав собі найкращу на той день дівчину. Жодна не відмовлялася, аби тільки їхати. А дальше діло за малим — коньячок, цукерочка, пару ніжних слов — і все.
Імена дівчат, з яким мав інтим, Віктор ручкою записував на стіні в купе. За два роки роботи на ній майже не залишилося місця.
— З усіх дівчат запомнив лише одну. Її звали Лєна. Хороша дєвка була, симпатична й розумна. Поки випивали — вона невзначай роздивлялася по сторонам, щось розпитувала, а про себе не розказувала. Коли почав цілувати її, мовчки встала, взяла ручку й сама записала на стіні моєї бойової слави своє ім'я. Сказала, що про все здогадалася. Мені так стидно тоді стало, аж у жар кинуло. Вже й неудобно було приставати. Але секс у нас таки був.
22-річним Віктор оженився на харків'янці. За рік у них народилася донька.
— Завжди кортіло швидше поїхати в рейс. Так проробив 10 років, поки не заснував свою справу. Зайнявся комерцією з напарником-провідником, який теж звільнився з роботи. Спочатку все йшло добре. А потім стало скучно без рейсів, без пригод і дівчат. І я з новою силою вдарився в гульки. Міг не появлятися дома по кілька днів. Дружина мовчки на все дивилася, хоча добре знала, де я і з ким шляюся. Вона з тих образ почала випивати, далі стала конкретним алкоголіком. На сніданок у неї завжди була пляшка пива й цигарка. Так розпалася сім'я. Бізнес теж полетів, бо все на дівчат спускав.
У 39 років перебрався ближче до столиці — у Катюжанку. Відкрив ятку на базарі, торгував дитячими речами. Продовжував крутити одноразові романи, поки не зустрів Олену, молодшу на 19 років. Вона тоже торгувала. Але на мене не звертала уваги. Через півроку я таки домігся її, почали зустрічатися.
Одружилися через п'ять років. Побудував двоповерховий будинок, придбав автомобіль. Заради неї відмовився від ісламу і прийняв християнство. Зрозумів, що мене затягнуло. Нарешті зустрів єдину. Бо моя Лєна на кухні була хазяйка, а в ліжку — любовніца. У неї на тілі не було місця, якого б я не цілував.
Любив і не помічав, що Олена зраджує. Товариш побачив, що моя Лєнка в нічному клубі з мужиками витворяла. Вибачив, бо без неї не міг. А потім вона завагітніла. Мені лапшу навішала, шо дитина моя, — утирає сльози Віктор. — Я зрадів, думав у нас все наладиться.
Оберігав її, ухажував, жалів — вона ж мою дитинку носить. Коли народила дівчинку, я побачив — то не моя дитина. Ми обоє смуглі й чорняві, а вона народила блондинку. Потай зробив тест на батьківство. Він підтвердив, що її батько — не я. Із дружиною зі злості розлучився, але дитину таки записав на себе. Не витримав такого життя і пішов на війну. Думаю, то мене Бог покарав, що я не цінував почуттів першої дружини. Тому від Лєни з донькою не відмовлюся. Лишив їх у своїй хаті. Щомісяця передаю їм гроші, що отримую за службу в батальйоні.
1 
1
Коментарі