29-річний гей Овес Огли втік до України з Туркменістану 10 років тому. Каже, що на батьківщині через нетрадиційну сексуальну орієнтацію йому загрожувало від двох до п"яти років ув"язнення. В Україні кілька років тому чоловік захворів на ВІЛ — заразився від коханця Анатолія.
Зустрічаємося у кімнаті, яку чоловік винаймає у Вінниці, в мікрорайоні Вишенька. Хазяйка квартири, 55-річна Марина Григорівна, знає про його хворобу, але ставиться до пожильця толерантно. На журнальному столику стоїть комп"ютер. Поряд лежить гей-журнал "Один із нас".
— Тут є фото мого колишнього коханого, — зізнається Овес Огли. Туркмен розмовляє українською. Каже, що вона йому подобається.
Народився Овес Огли Дударєв у містечку Туркменбаші (колишній Красноводськ) 1977-го. Коли йому виповнилося 5 років, батько Микола покинув родину заради іншої жінки. Хлопчика виховували мама Тетяна й бабуся Алла.
— Іще в другому-третьому класах відчув, що мене тягне до однокласників, — пригадує Овес Огли. — Коли був у шестирічному віці, до мене загравав чоловік на п"ятнадцять років старший. Може, це якось вплинуло на мене.
Після восьмого класу хлопець улаштувався маляром на будівництво, щоб допомагати матері. Разом із тіткою Айєю танцював на бенкетах у хореографічному дуеті "Ідилія". Потім пішов працювати докером на морський флот.
— У 1996-му отримував реальні гроші — п"ятдесят доларів за день. Міг злітати до Ашхабада, щоб купити коханому на день народження туалетну воду, й повернутися назад.
Каже, що колеги дізналися про його орієнтацію і почали шантажувати. Вимагали грошей за мовчання.
— У Туркменістані одностатеві стосунки караються в"язницею, — пояснює він.
Пробував зустрічатися з дівчатами
На комп"ютері Овес Огли зберігає фотографії з рідного міста.
— Це діра з власною екзотикою: море, степ, верблюди й черепахи. Але там нікуди себе подіти.
1991-го Дударєв подався у Київ до тітки Світлани.
— Мене охрестили у Володимирському соборі, — пригадує. — Мама знала про мої наклонності, тому в 1997-му сама відправила мене сюди.
У Києві чоловік працював піонервожатим, торговим агентом, адміністратором, офіціантом. Пробував зустрічатися з дівчатами.
— Але нічого не виходило, — продовжує.
— У 2001 році познайомився з Толіком. Невдовзі дізнався, що ВІЛ-позитивний.
До кабінету довіри Овес Огли прийшов навесні. Там працювала його знайома Катя. Коли дізнався, що хворий, пішов до найближчого кафе. Замовив горілки й заплакав.
— Мій хлопець, Толік, спокійно сприйняв новину. Гадаю, щось приховував, бо проходити аналізи відмовився. Ми прожили ще два роки, а потім розійшлися. Дістали один одного.
2004-го Овес Огли пішов працювати в київську організацію профілактики ВІЛ-СНІДу. Роздавав буклети, спілкувався із хворими.
— Я нелегал і не міг отримувати в столиці АРВ-терапію, — розповідає. — На щастя, познайомився з Дмитром Гройсманом, який очолює правозахисну групу у Вінниці. У серпні 2006-го мене зареєстрували як біженця. Почали виплачувати 300 гривень допомоги. Улаштувався на роботу у Вінниці. Два тижні стажувався на продавця мобільних телефонів.
Та невдовзі Дударєва викликав директор і попросив піти.
— Хтось дізнався, що в мене ВІЛ. Коли вийшов від боса, помітив, що всі від мене сахаються. Одна дівчина демонстративно заклеїла пластирем поріз на руці.
Зараз чоловік безробітний:
— Усі вимагають паспорт, а в мене лише папірець про особу.
Живе він сам.
— Час від часу зустрічаюся з хлопцями, — зізнається. — Чесно кажу їм, що інфікований. Ми використовуємо презервативи.
Півроку тому Овес Огли почав писати автобіографічний роман "Спираль, или Исповедь одинокого волчонка". Каже, що написав сто сторінок.
До Туркменістану повертатися він не збирається.
— Часто розмовляю по телефону з 50-річною мамою. Восени приїздила 70-річна бабуся Алла. Гадаю, що їм теж слід перебратися в Україну. Тут краще, як-не-як.
1977, 23 квітня — народився у Красноводську
(Туркменістан)
1992 — закінчив із відзнакою СШ N33
1989 — закохався в сусіда Атнема
1997, 2 серпня — приїхав до тітки в Україну
2004 — пішов до київської організації профілактики ВІЛ-СНІДу
2006 — отримав статус біженця, переїхав із Києва до Вінниці
2 
1
Коментарі