— Постійно переглядаю фільми та виступи Богдана Сильвестровича. Моя кімната як його музей — скрізь фотографії, картини, — говорить актриса 77-річна Лариса СТУПКА.
Богдан — це моє життя. Коли згадую його, постійно плачу. Якось онук Богданчик побачив, що я в сльозах, і сказав: "Бабусю, чого ти ревеш? Бодя помер і більше до тебе не прийде". 27 серпня її чоловікові Богдану Ступці виповнилося б 79 років. Він помер 22 липня 2012-го від серцевого нападу.
Лариса Ступка народилася в азербайджанському Баку. Там закінчила хореографічне училище. 1963-го переїхала до Львова. За рік познайомилася із Богданом Сильвестровичем.
На зустріч не погоджується. Пояснює — недобре почувається.
— Коли закінчила навчання, в місцевий театр не змогла потрапити. Тоді написала лист Михайлові Заславському, який на той час був головним балетмейстером Львівської опери. Він запросив мене на роботу. Переїхала 22 жовтня 1963-го. Наступного дня вже була на сцені.
За рік ми з подругою Світланою прогулювалися і біля театру зустріли композитора Богдана Янівського. Він дружив із Богданом Сильвестровичем, познайомив нас. Закохалася з першого погляду. Два роки з Богданом товаришували. Він часто приходив до мене в гуртожиток. Читав, багато цікавого та пізнавального розповідав. Любив ходити в гості. Бувало, прийде і каже: "Лорочко, збирайся, йдемо до друзів". Він хотів до кінця життя залишитися холостяком. Вважав, що дружина заважатиме актору. Та кохання взяло гору. 1967-го ми одружилися.
Богдан Ступка був актором столичного театру ім. Івана Франка. Зіграв понад 100 ролей у виставах і кіно. Найвідоміші фільми за його участі: "Білий птах із чорною ознакою", "Діти Сонця", "Вогнем і мечем". Два роки він був міністром культури. З 2001-го став художнім керівником Київського театру ім. Івана Франка. Посаду обіймав до кінця життя.
— Коли Богдан їздив по світу на гастролі, питав: "Що тобі привезти?" — каже Лариса Семенівна. — Мені нічого не треба було, та він все одно привозив гостинці — любив робити мені подарунки. Богдан говорив, що гроші для того, аби їх витрачати. Були періоди, коли нам не вистачало коштів ні на що. У перші роки життя ложки і виделки стояли на кухні в літровій банці. Меблі брали в театрі напрокат. І нічого, не вмерли. Вже потім, коли Богдан став добре заробляти, купували все, що треба.
Лариса Ступка була балериною в Київському оперному театрі. На пенсію пішла 1988 року.
— Все робила, щоб Богданові було добре. Він повинен був добре відпочивати, бо працював не для себе, а для глядача. Сама готувала, прибирала, доглядала за сином. Не знаю, де брала енергію та сили.
Перед виступами Богдан ніколи не нервував. Йшов до театру після обіду. Спілкувався з акторами, питав, як настрій. Потім переодягався й одразу включався в роботу. Після вистав не міг заснути. Вмикав улюблений телеканал про футбол. І там по-справжньому переживав.
Ходжу в театр рідко. Є чудові актори, але таких, як Богдан, ще 100 років не буде.
В останні роки життя він постійно повторював, що втомився грати і говорити зі сцени. Та до останнього репетирував спектакль "Чайку". Коли повторював текст разом з акторкою Людмилою Смородіною по телефону, то вже пересувався на інвалідному візку. Він хотів відпочити і помовчати. Бог виконав його прохання.
Народився в один день з матір'ю
Богдан Ступка народився в один день з матір'ю — 27 серпня.
— Страшенно любив маму, — згадує двоюрідна сестра Ступки Надія Дика. Бувало, приїде з дружиною і сином, сидять за столом, а Марія Григорівна все повчає, то тільки й чути: "Так, мамо". Потім міг зробити по-своєму, але заперечити матері — ніколи.
Вважав, що немає нічого важливішого за родину. І коли сім'я поповнювалася, жартував — клан Ступок розростається. Син 52-річний Остап і онук 33-річний Дмитро також актори.
Богдан Сильвестрович якось казав друзям, що хоче померти в той день, коли не стало матері — 23 липня. До цієї дати не дожив добу.
1 
1
Коментарі