— Друзья ходили на танцы, а я — на авиамодельный кружок, — говорить 49-річний Аркадій Рогозін із Полтави. 40 років займається авіамоделюванням. Робить безпілотники для українських військових у зоні АТО.
З Аркадієм зустрічаємося в підвалі його майстерні в центрі міста. Моделі літаків обох світових воєн і безпілотники розвішані на стінах та під стелею. Посеред приміщення стоїть великий дерев'яний стіл. На ньому — щітки, клей, металеві деталі та мікроскоп. Аркадій невисокий, у світло-коричневих джинсах і блакитному джемпері. Підмітає підлогу.
— Народився в місті Алмати в Казахстані, — каже Рогозін. — Мій дядько Сергій був командиром пасажирського лайнера Іл-18. Батьки переправляли мене з ним до дідуся й бабусі в Білорусь. Одного разу дядя дав посидіти за штурвалом. Я вчепився в нього і повторював рухи другого пілота. Здавалося, що допомагаю керувати лайнером, на борту якого 100 людей. Штурвал був на автопілоті. Дорослі сміялися.
Першу свою модель зробив у 4 роки. Обточив дощечку об асфальт, вставив у неї соломинку й повісив шматок паперу. То був кораблик, — сміється Аркадій. — 1972 року за ескізами журналу "Юний технік" випиляв з дерева "луазик" (радянський вантажно-пасажирський легковик. — ГПУ). Із маминих нових штанів зробив тент для машини. Перепало за це добряче.
Ходив на гурток у будинку піонерів. Мене весь час просили принести довідку, в якому я класі. Брали з четвертого. Я навчався у третьому. Коли приніс довідку, викладач виставив із кабінету. Сів під дверима. Було прикро, бо займався в гуртку півтора місяця. Повз мене йшов якийсь чоловік. Розпитав, чому тут сиджу. І повернув мене до класу. То був директор будинку піонерів.
1980 року Аркадій із батьками переїхав до Полтави.
— У місцевому палаці піонерів моделі робили із сушеної соломи, паперу, напиляних рейок, шпону. У нас викладав колишній льотчик Борис Олександрович Єрмаков. Цей щупленький дядечко не дуже розбирався в авіамоделюванні. Нас підкорював історіями про війну. Тоді літав на ТБ-3 — величезному літаку, який прозвали "Летюча смерть". Ми уявляли, як страшний бомбардувальник світиться в небі вогнями.
Рогозін показує невеликий легкий дерев'яний літак. Протирає його від пилу.
— Долає 250 кілометрів на годину. З таким став чемпіоном Польщі з авіамодельного спорту. За це дали паспорт поляка. Але їхній спортивній федерації першого місця було мало — хотіли, щоб я увійшов у десятку на чемпіонаті Європи в Швейцарії. Я погодився. За три дні до початку змагань був там. Виявилося, що маю лише тимчасовий вид на проживання в Польщі. Полетів в Україну. Тут за шалені гроші зробив візу у Швейцарію. Спізнився на один день на реєстрацію. На чемпіонаті був глядачем. Порівняв зі своїми попередніми результатами — потрапив би до першої трійки.
Посварився з федерацією й поїхав до Полтави з дружиною Світланою. Вступив до кооперативного інституту. Продовжував майструвати літаки — спочатку вдома на кухні, потім винайняв два приміщення. В одному й досі маю майстерню з авіамоделювання, в іншому — виготовляємо металопластикові вікна.
Авіамоделюванням завжди займався для душі. Але на змаганнях пропонували за літаки гроші, — додає Аркадій Рогозін. — За кордон, зокрема в Росію, не продаю їх принципово. Хоча росіянин за національністю. А в Європі нехай свої спеціалісти ламають голову. Питання вирішую лише з українцями.
164 тисячі гривень — приблизно стільки коштує виготовлення одного безпілотника для зони АТО. Витрати Аркадію Рогозіну відшкодовує волонтерський фонд.
2 
1
Коментарі