— Коли людина отримує травму — вона нічого не відчуває, бо нервові закінчення в цей момент відключаються. Тому буває таке, що тяжкопоранений розмовляє з вами, а потім раптово помирає. Шок і потрясіння може тривати до кількох тижнів, — каже столичний психолог Віктор Мозговий, 47 років. Він 10 днів працював із солдатами в зоні АТО.
— У той період чоловіку достатньо розповісти, що він лікується і має для цього комфортні умови. Інша психологічна допомога йому не потрібна. Не варто нав'язуватися, бо це може зашкодити. Людина у ступорі, їй складно усвідомити, що відбулося. У жодному разі зразу не кажіть, що він, наприклад, утратив ногу. Бо дивитиметься на вас безумними очима й шукатиме ногу.
Коли з'являється біль і дискомфорт — значить, людина виходить із шоку, повертається в реальність. Починає відчувати своє тіло. Коли зрозуміє, що з ним щось не так, треба, аби поряд була близька людина. Вона має підбадьорити: о, молодець, ти прокинувся. Радий тебе бачити. Іноді й слів не треба — просто обійняти і побути поруч.
Як тільки поранений почне розкриватися, розповідати про своє самопочуття, час запитати: що мені зробити для того, аби ти почувався краще? Може бути реакція: залиште мене в спокої! Це нічого, мине.
Якщо в пораненого нема кисті, руки чи ноги, то стратегія має бути такою: ти живий, Бог для чогось залишив тобі життя. Тепер маєш бути прикладом для інших. Учитимемося жити без ноги чи руки. Можна спробувати писати повісті, вірші. Для тебе відкривається інший світ, якого вчора, з руками й ногами, ти не помічав.
3 
1
Коментарі