— Чоловік завжди хотів переїхати в Німеччину. Навчався у школі з поглибленим вивченням мови. Але ця країна занадто дорога, грошей на переїзд не вистачало. Вирішили почати з Польщі, — розповідає Тетяна Соколова, 29 років. Разом із чоловіком 29-річним Тарасом Тюрюхановим чотири роки живуть у Кракові, де відкрили кав'ярню.
— Ще до переїзду знали — працюватимемо самі на себе. З'явилася ідея вкласти гроші у пересувну кав'ярню, що популярні у великих українських містах. Знайшли посередників, які допомагають відкривати бізнес у Кракові. Заплатили їм 2 тисячі доларів. Вони нас зустріли, допомогли знайти перекладача і юридично оформити бізнес. Усе зайняло півдня. Після того повернулися в Україну. За місяць отримали повідомлення, що фірма зареєстрована. Лише тоді поїхали в Польщу з речами.
Жили в найдешевших хостелах. Потім орендували малу студію за 250 доларів на місяць.
Автомобіль, із якого мали продавати каву, чоловік знайшов за 1,5 тисячі доларів. Колишній господар займався ремонтами даху і перевозив там своє обладнання. Машина була брудна і не зовсім справна. У багажнику встановили полички, кавову машину, кавомолку і раковину.
Біля Кракова є багато сіл, де раз на тиждень збирається базар. Спочатку щодня їздили по цих ринках. Але швидко зрозуміли, що це невигідно.
Люди йдуть на базар по картоплю, щоб закупитися на місяць уперед. Пити каву не мають часу. Крім того, вона виявилася для них занадто дорогою. Поляки надавали перевагу дешевому розчинному напою з термосів за 20 гривень. А ми продавали заварну каву за 40 гривень. Пересувна кав'ярня виявилася неефективна, черга стояла за їжею. Культури вживання кави на вулиці тут немає, а от поїсти місцеві люблять. Купують картоплю фрі й хот-доги.
Тоді орендували місце на майданчику для бусиків, із яких продають їжу. Через рік продали автомобіль і на виручені гроші поставили кіоск. Клієнтів одразу побільшало.
Перші півтора року Тарас працював у кіоску сам. На цій роботі вивчив мову. Місцевим було цікаво, як такі молоді змогли переїхати й одразу відкрити бізнес. Вони охоче спілкувалися із чоловіком, виправляли, якщо говорив неправильно.
Коли стали на ноги, виникла ідея відкрити кав'ярню. У центрі міста якраз звільнилося невелике приміщення із другим поверхом, подібним до лоджії. До цього тут був магазин одягу. Все довелося переобладнати.
Щоб зекономити, Тарас робив це сам. Обдер штукатурку зі стін і наклеїв нові шпалери, замінив стару підлогу. До того ремонтом ніколи не займався. Шукав майстер-класи в інтернеті. Замінити проводку допоміг мій батько. Він телефоном розповідав, що і куди підключити, малював і висилав схеми.
Також довелося провести воду. Поставити спеціальну посудомийну машину, що видаляє бактерії парою. Обладнати місце, де працівник може переодягнутися і залишити речі, стійку для розрахунку із клієнтом.
Я займалася інтер'єром. Кафе вирішила прикрасити плетеними речами. Звідси і назва, яка перекладається — "Плетена кав'ярня".
Згодом дещо довелося переробляти. Наприклад, раніше були окремі столи і стільці. Через маленьку площу приміщення їх виявилося незручно рухати. Тому чоловік установив лавочки вздовж стіни. Темні декорації переробили на світлі. Бордовий килим, який сплела на стіну, замінила новим — гірчичного кольору з білим надписом назви кафе. Це візуально збільшило і зробило світлішим приміщення.
Кіоск і кав'ярня — це єдине джерело доходу. Готуємо лише чай і каву. Тістечка й печиво замовляємо в пекарні. В кафе пекти не можна, бо для цього потрібна окрема кухня. Якщо купувати напівфабрикати, наприклад заморожені круасани, і розігрівати в пічці, теж має бути дозвіл. Щоб ввести в меню сік, треба покликати людину з адміністрації, щоб перевірила, яка в нас соковижималка.
Клієнтів навчають плести
— В Україні з 9 років займалася плетінням. В Польщі одразу пішла на благодійні майстер-класи, де робили черевички для сиріт із дитячого будинку. Хотіла вивчити мову за допомогою живого спілкування, — розповідає 29-річна Тетяна Соколова.
— На курсах познайомилася з дівчиною, яка попросила дати індивідуальні уроки для своєї сестри. Деякий час їздила до них додому. Згодом виникла ідея зібрати групу і проводити заняття на другому поверсі у кав'ярні. Тим більше, що вона у відповідному стилі.
Перших учнів знайшла через оголошення. Потім спрацювало сарафанне радіо, тож клієнтів вистачає. Майстер-класи проводжу раз на тиждень. Одне заняття коштує 100 злотих. Це 700 гривень. Сюди входить вартість матеріалу, чай і кава. Переважно в'яжемо корзини й сумочки, бо їх можна зробити за кілька годин.
3 
1