29 січня жителі двох семиповерхівок із селища Велика Березовиця на Тернопільщині влаштували пікет під дверима обласної адміністрації. Вимагали, щоб їхні будинки підключили до комунікацій.
— На вікнах у нас лід намерзає, стіни мокрі, — бідкається 67-річна Іванна Горішна. — Уже рік світла, води, каналізації нема. Живемо, як у печерах. Боїмося, що замерзнемо на смерть.
22 сім"ї понад рік живуть у будинках, які комісія не прийняла в експлуатацію. Щоб придбати їх, вони продали старі квартири.
Із під"їзду виходить чоловік, несе відро з нечистотами. Виливає в дерев"яний туалет на вулиці, який лишився із часів будівництва.
— Каналізації немає, то відро тримаю в хаті, — говорить 40-річний Володимир, просить не називати прізвища. — До ранку воно замерзає, доводиться лід витрушувати.
Поряд стоїть електрична підстанція.
— За власні кошти її збудували, — каже 26-річна Надія Зазуля. — По 2 тисячі гривень із кожної квартири давали. Але її не підключають. Борги забудовника, підприємства "Тертамп" за світло, мусили погасити самі. 35 тисяч гривень виплатили. Нам підключили електрику від слупа (електричного стовпа. — "ГПУ"). Сказали, що платити будемо 85 копійок за кіловат, а не 24, як інші люди. За місяць по півтори тисячі нагорало. А з нового року знову електрику відрізали.
До ранку нечистоти замерзають, доводиться з відер лід витрушувати
В інспекції Держбудконтролю кажуть, за документами будинків не існує, це — будівельний майданчик.
— То виходить, ми в повітрі живемо? — обурюється Надія. — Кажуть, не можна прийняти дом, бо нема ліфтів. Але їх і не мало бути. Тепер за носа водять: будинки не здані, бо світла нема, а світло не проводять, бо доми не здали.
Іванна Горішна веде до квартири. У під"їзді чути запах газу. У домі темно. Світяться лише конфорки на кухні. На решітках лежать дві вогнетривкі цеглини. Вони вночі гріють квартиру. Від їдкого запаху газу з балону важко дихати.
— Лишаємо включений газ цілодобово, щоб трохи зігрітися. Батареї нам не включають, — гріє над плитою руки. — По кілька разів прокидаюся, перевіряю, щоб не зірвалися, не дай Бог. Дивани сирості набрали. Щоб лягти спати, кладу спочатку плащ. Вкриваюся одіялами і шубою. Наливаю у пластикові пляшки гарячої води і так гріюся.
Запалює свічку. На кухню заходить онука 7-річна Ліліана. При свічці вона вчить уроки. У приміщенні холодно.
— У нас над вікнами штукатурка облітає, — каже сусідка 48-річна Ольга Дутка. — Ми квартиру в Тернополі на 50 "квадратів" продали, щоб тут купити більшу, на 78. Живемо з трьома дітьми і двома внуками. Два роки знімали квартиру, чекали, доки будинок добудують. По тисячі хазяйці платили.
Її чоловік 48-річний Петро Дутка приносить синю 10-літрову каністру.
— Водогону нема, то кожного дня за 300 метрів до криниці ходжу. За день три ходки треба зробити. Цієї води, тільки щоб їсти приготувати вистачає. Одяг постірати возимо до родичів у Тернопіль. Митися теж їздимо до них. У селищі є дві сауни, по 75 гривень за годину. Для нас це дорого.
Після пікету, 3 лютого, до будинку підключили електрику.
2 
1
Коментарі
3