— Дзвонить листоноша Наталія Печерянська і каже: "Люда, ти виграла постіль від "Газети по-українськи". Не віриш? Принесу ввечері газету, побачиш себе в списках". Комплект двоспальний. Дуже красивий. Поклала в шафу. Застелю на Новий рік, як син із невісткою гостюватимуть. Квитанцію вислала знову. Може, ще чашку з логотипом газети виграю, — говорить 55-річна Людмила Овчаренко з села Новопетрівка Миколаївського району на Одещині.
"Газету по-українськи" вона передплатила на рік. Надіслала копію квитанції на адресу редакції й виграла набір постільної білизни.
— Виписувати "Газету по-українськи" порадила Наталія Печерянська. Ми це видання полюбили. У газеті багато цікавого. Прочитав — і в курсі всіх подій, — каже Людмила Анатоліївна.
Людмила Овчаренко закінчила школу в Одесі.
— Після випускного пішла на курси бухгалтерів. Направили на практику на деревообробний комбінат. Я сподобалася головному бухгалтеру, і мені запропонували роботу. Затрималася там на 25 років, — продовжує Людмила Анатоліївна. — Заміж вийшла за старшого на рік Валерія. Він із сусіднього села Мар'янівка. Проводжала його в армію. Повернувся навесні, одружилися 13 листопада. Торік було 35 років, як ми разом. Жили спочатку в Одесі. Мали однокімнатну квартиру. Продали й купили будинок у місті Балта. Я кілька років працювала продавцем у магазині, чоловік — водієм. І захотілося нам переїхати в село.
У Новопетрівці живе моя тітка по матері Ніна Павлівна. Коли гостювали, село сподобалося, бо більш-менш цивілізоване. Ми її попросили, щоб підшукала нам хату. У Балті продали свою, купили там сину квартиру. Склалися пополам зі сватами. Тут собі облаштували всі зручності, тримаємо господарство. Валерій працює водієм. Я хазяйную вдома. Є три кози — Манюня, Білочка і Фєвралька. Смакуємо з чоловіком бринзою, яку готую сама. Син Саша працює, як і батько, водієм, а невістка Оля — медсестрою. Приїжджають нечасто, бо дорога далека. Обіцяють провести в нас відпустку, яка припадає на новорічні свята, — розповідає Людмила Овчаренко.
3 
1
Коментарі