Від снайперської кулі поблизу шахти "Бутівка" на Донеччині загинув оперний співак 43-річний Василь Сліпак. Трагедія сталася 29 червня близько 6:00. 19 років він жив у Франції, співав у Паризькій опері. 2015-го добровольцем пішов воювати на Донбас. Був у складі 7-го батальйону ДУК.
— С Василием виделись неделю назад, — розповідає волонтер Ольга Гальченко, 31 рік. Живе в Парижі. — Тоді разом вирушили під Дебальцеве. Коли приїхали, він сказав: "Нарешті я вдома". Рвався на фронт. Жалівся, що не може весь час бути на передовій. Має зобов'язання щодо виступів.
Того дня ми сміялися. Сліпак погрожував: "Коли повернуся в Париж, розповім твоїй мамі, в яку жопу їздиш із волонтерами". Він загинув під час атаки з боку Дебальцевого. Наші відбивали її. Ще двоє бійців поранені.
Василь Сліпак народився у Львові в родині робітників. Навчався у Львівській консерваторії. 1994-го виграв конкурс у французькому місті Клермон. Через два роки отримав пропозицію переїхати до Франції.
Мав бас-баритон. Виконував твори Каччіні, Фальконьєрі, Вівальді, Бортнянського. Виступав на сценах інших європейських опер. Із початком війни на Донбасі займався волонтерською допомогою українським військовим.
— Переживав, коли в Україні почалася революція, — казав Василь Сліпак. — Мав контракт із Паризькою оперою й не міг прилетіти до Києва. Але прийшов на першу маніфестацію українців у Парижі. Став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі. Готовий був зробити все, аби Україна не втратила свій дух і себе. Пишався, як на перші волонтерські гроші купив машину "Форд" для "Правого сектора". Коли вперше поїхав на Донбас із допомогою, пробув там місяць.
За кілька днів до смерті Василь Сліпак привіз військовим передачі з Парижа — спальники, одяг.
— На передовій планував залишитися до кінця літа, — розповідає 33-річний Вадим Миков. Торік воював із Василем. — Мав в опері відпустку. У перервах між виступами — приїжджав на війну. Коли не міг залишити Париж, влаштовував там благодійні концерти. Всі гроші витрачав на армію. Завдяки йому хлопці нашого батальйону були вдягнуті за останньою військовою модою.
Якось заговорив із ним про смерть. Василь сказав: "Смерть — це гидота. Але — приємна". Не боявся її, але намагався про це не думати.
— Сліпак був одержимий, самовідданий і закоханий у свою країну, — розповідає поет 51-річний Борис Гуменюк. Два роки воював на Донбасі. — З Василем познайомилися торік у вересні. Тоді патріарх Філарет нагороджував бійців і волонтерів медалями за жертовність і любов до України. Мав за приємність приставити цю медаль Василеві до камуфляжу. Після церемонії всі пішли у штаб. Там випили по чарці й трохи поговорили. Сліпак співав за столом стрілецькі й українські народні пісні. Всі були у захваті від виконання. Та й самим Василем захоплювалися. Він був колоритний, високий, із чубом-оселедцем. Раніше носив звичайну зачіску, розказував. Чуба відростив, як пішов воювати.
Василь Сліпак був неодружений. Мав стосунки в Києві. Не афішував їх, бо жінка була заміжня, кажуть.
2 
1
Коментарі