понеділок, 02 листопада 2009 19:58

Миколу Касьяна ховали три тисячі людей

У п"ятницю в райцентрі Кобеляки на Полтавщині поховали костоправа, народного лікаря України 74-річного Миколу Касьяна. За паспортом йому було 72, бо колись помилилися з датою.

Микола Андрійович останні три роки скаржився на біль у шлунку, підшлунковій, серці, проблеми з печінкою та зором. Ходив із ціпком. Помер уранці в середу в своєму Центрі мануальної терапії від внутрішньої кровотечі через загострення недуги підшлункової.

У четвер о 14.00 покійного в чорній полірованій домовині переносять до Миколаївської церкви. Небіжчик лежить обличчям до вівтаря, в руках свічка, вбраний у чорний костюм і білу сорочку. На голові зелена пов"язка із зображенням святих та словами молитви. Біля Касьяна сидить його названий син 35-річний Ян. Люди висловлюють йому співчуття.

О 19.00 до храму з півгодинним інтервалом під"їжджають чотири автомобілі. Із них виходять одягнені в чорні напівпальта чоловіки з раціями. Один із них каже по мобільному:

— На в"їзді в місто скупчення вантажівок. Це далекобійники, там кафе, вони вечеряють. По місту їдьте тихенько, дуже високі "лежачі поліцейські". Біля церкви "джип". Це машина сина. Він у храмі.

Близько 21.00 на площу перед церквою в"їжджають два міліцейські "форди". За ними — три "джипи". З одного виходить голова Верховної Ради 53-річний Володимир Литвин у супроводі трьох чоловіків. Щулиться від холоду, стрімко заходить до храму. Підходить до Яна Касьяна, щось стиха говорить йому. Хвилину стоїть біля домовини, швидко виходить.

Литвин був єдиним із високопосадовців і відомих людей, хто особисто попрощався з Касьяном. Решта висловили співчуття телефоном.

30 жовтня із 7.00 в усіх кварталах Кобеляків, що межують із Миколаївською церквою, перекрили рух транспорту.

До храму вишикувалася черга тих, хто хоче попрощатися з костоправом. Домовину з тілом Миколи Андрійовича до половини заклали квітами. Через кожні 10 хв. їх відносять у підсобку і витирають воду, яка крапає з них.

Багато вінків із живих квітів. На них написи: "Від Йосипа Кобзона", "Від друзів із Подольська", "Від сім"ї Кузнєцових". Ці коштують 2,5 тис. грн, їх напередодні привезли з Дніпропетровська.

Заходить голова Полтавської облради Олександр Удовіченко з червоними трояндами та начальник обласної міліції Михайло Цимбалюк — із жовтими. Підходять до дружини покійного 63-річної Андріани Миколаївни і Яна. Удова сидить на лаві та плаче. Син заспокоює матір. Він одягнений у чорні пальто й костюм, під ним — червона сорочка. На Андріані Миколаївні чорна хустка і коричнева шуба. Поруч три доньки костоправа від першого шлюбу — Людмила, Руслана і Тетяна.

Мер Олександр Ісип стиха перемовляється з іншими розпорядниками церемонії:

— Із київської влади ніхто не приїде. Але мільйонери десятками йдуть.

На площу в"їжджає білий "лексус". Із нього виходить кремезний чоловік із наголо бритою головою. Несе букет жовтих троянд. У кошику кількасот жовтих і синіх хризантем, викладених у формі українського прапора. На кошику напис "Від сім"ї Бутко".

— Та неінтересно, ніхто із зірок не приїхав, — говорить по мобільному жінка років 20.

Поминальну службу править архієпископ Полтавський і Миргородський Филип, представник Московського патріархату. Із ним іще три десятки священиків.

О 13.30 домовину виносять із церкви, ставлять на металеві ноші. Оркестр Полтавського військового гарнізону грає жалобну мелодію. На площі близько 3 тис. людей. Труну беруть представники міжнародної Академії козацтва в камуфляжі. Йдуть по шестеро, міняючись що 3 хв., до кладовища. Депутат міськради Сергій Хорішко йде з портретом Миколи Касьяна. Двоє хлопців тримають подушки із нагородами лікаря. За ними — жінки з понад сотнею вінків. Процесія розтягується на 500 м. Із ринку вибігають продавці.

— Несуть! Несуть! — кричить одна колезі. — Подивися за моїм товаром, а я на Касьяна гляну.

На півдорозі до цвинтаря стає зле Андріані Миколаївні. У неї підгинаються ноги. Удову підхоплюють син та місцевий житель Микола Козіс. Відводять до машини "швидкої", дають нашатир.

Під час жалобної церемонії всі звертаються до сім"ї покійного і називають його Миколою Андрійовичем. Лише Герой України Семен Антонець із Шишацького району Полтавщини як друг каже "Коля".

Кобзон дзвонив. Питав, як усе пройшло. Сам слабкий дуже, тільки після хіміотерапії

— Він же ніколи не відпочивав. Було, поїдемо на море в Севастополь, так і там йому спокою не дають, — згадує заступник голови Кобеляцької райради Микола Жук, 70 років. — Поплавок три дні у морі, а потім забирає його адмірал Касатонов, і лічить наш Андрійович і адміралів, і моряків. Жаль, що обидила його наша верховна влада. Та, може, прозріють у Києві й дадуть Касьяну Героя України.

Родичі та близькі цілують чоло, руки померлого, край домовини. Її закривають і на рушниках опускають у яму, яку викопали біля каплиці Всіх Святих. Гроші на її будівництво дав Микола Андрійович. Перші жменьки землі кидають дружина і син покійного.

Поминальний обід відбувають у кафе "Левада". У трьох залах помістилися 150 людей. П"ють і їдять мало. На столах — канун (підсолоджений рис із родзинками, його ще називають коливом), капусняк, картопляне пюре з м"ясом, смажена і копчена риба, салати з маринованої та квашеної капусти, горілка "Полтава", мінеральна вода "Касьянівська".

Дзвонить мобільний у 30-річного Андрія Слинька, хрещеника Касьяна та Кобзона. Він виходить із зали.

— Йосип Давидович дзвонив. Питав, як усе пройшло, — говорить, повернувшись. — Сам слабкий дуже, тільки після хіміотерапії.

Випиває чарку.

— Уже третього батька ховаю, — зітхає. — Одного рідного і двох хрещених. Чому так несправедливо?

— Андрію, певно, в Бога спина заболіла, — відповідає чоловік.

Через 2 год. поминальний обід закінчується. До могили, закладеної вінками, продовжують підходити люди, здебільшого місцеві.

Зараз ви читаєте новину «Миколу Касьяна ховали три тисячі людей». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути