— Боюся завтра йти на роботу. До мене й так багато уваги на селі. Почнуть обговорювати. А який я герой? Герой — це Вадим Довгорукий. У зоні АТО кілька днів лежав на морозі 20 градусів, утратив три кінцівки. А тепер організовує спортивні змагання серед ветеранів-інвалідів, — каже 26-річна Ольга Негода, педагог-організатор із села Аджамка неподалік Кропивницького. Із учнями сортує сміття, популяризує це серед людей. 31 серпня під час мистецького фестивалю "Кропивницький" її на центральній площі обласного центру нагородили відзнакою проекту "Герої серед нас".
Аджамка розташована за 20 км від Кропивницького. Автобус поганими дорогами тягнеться майже годину. На в'їзді - закинуті промислові будівлі. Раніше тут були три колгоспи, склади, відбувалися ярмарки. На закупи приїжджали з обласного центру. Аджамка налічувала 10 тис. населення. Нині — 4 тис. Село заснували козаки. Кутки досі називають "сотнями".
Напередодні 1 вересня в школі тихо. У коридорах зустрічаю кількох учителів. Ольга Негода запрошує до кімнати зі старими шафами. Там чекають дві учениці й учень 11-го класу.
— Це універсальні діти — беруть участь в олімпіадах, виступають, — розповідає Ольга. — Загалом тут молодь мріє виїхати кудись — Київ, Польща, Західна Україна. Майже всі цьогорічні випускники роз'їхалися. Ще 10 років тому з мого випуску лише троє залишили Кіровоградщину.
Ольга сідає за стіл.
— Два роки тому вчителька географії Тетяна Миколаївна й учитель біології Олександр Олександрович започаткували акцію "Здай макулатуру — врятуй дерево", — продовжує. — Ми з учнями долучилися. За три дні принесли три тонни макулатури. Вторгували 4,5 тисячі гривень. Тисячу дав фермер. Купили крутий мікроскоп — в області такий тільки у нас.
Років три збираємо кришечки з пляшок. Їх здають на переробку. Rошти передають на лікування ветеранів АТО. Протези з кришечок не роблять. У них просто більше пластику, як у семи пляшках.
Піднімаємо проблему заказника на території села. Там є сіра чапля. Занесена до Червоної книги, водиться лише у степовій зоні. Браконьєри масово вирубують дерева, столітні дуби. Зникла буферна зона між полями й заказником. Сільська рада цю тему не хоче ворушити, фермери не реагують. Порозорювали дорогу. Коли йдуть дощі, все з полів разом із хімікатами змиває в заказник. Чапля полишає ці місця.
Команда Ольги закупила картонні баки для сортування сміття. Поставили в школі.
— Щомісяця з учнями збираємо по три гривні, — продовжує вчителька. — За них на кожен поверх придбали картонні бокси для роздільного збору сміття. Коли перший раз поставили урни для пластику, то за тиждень-другий вони наповнилися. Їх здали й отримали 200 гривень.
— У нас навіть найменші вдома збирають кришечки, бо це треба в садочок віднести, — говорить 16-річна Єлизавета Єрещенко.
У 23 роки Ольга Негода стала депутатом сільської ради. Наймолодша серед колег.
— Сільський голова, сама колишній волонтер, нас підтримує. Але коли доходить до дій — важко. Стара команда звикла не рипатися, — розповідає Ольга. — Більшість молоді скептично ставляться до нашої роботи. Найкраще відгукуються діти в садочку й учні до шостого класу. Потім починають дорослішати, шукати себе. Що відбувається навколо, їх не цікавить. "Як це йти перебирати сміття? Це ж позорно", — кажуть. Але все одно — кине пляшку, куди треба. Дехто з селян почав сортувати. Але куди це потім здавати? Все одно його купою вивозять на сміттєзвалище. Багато стихійних смітників. Цьогоріч сільська рада заклала в бюджет 30 тисяч гривень на закупку сміттєвих баків для села. Але їх досі не бачимо.
"Узяли банку фарби й пішли селом, потім — на дискотеку"
— У мене є дві сестри. Одна хотіла жити в Києві, друга — у Кропивницькому. Я себе бачила лише в Аджамці, — каже Ольга Негода. — Я пізня дитина, батькам майже 70. Не можу їх лишити.
Після навчання Ольга повернулася в село на посаду вчителя англійської мови.
— У мене чоловік військовий, — продовжує. — 2 березня 2014 року нам зателефонували о шостій ранку. Сказали — казармовий режим. Було важко. Вирішила — треба щось і мені робити. Саме розгорнувся патріотичний рух, усі фарбували мости. Я боялася про це з іншими ділитися — не знала, чи підтримають. Розказала однокласниці. Вона загорілася. Я створила "ВКонтакте" групу "Аджамка патріотична". Додалися люди. Узяли трилітрову банку фарби й пішли селом. Потім — на дискотеку, зібрали там грошей. Фарбу перли до знаку на в'їзді в Аджамку. У знайомих взяли драбину. Хто їхав трасою, зупинявся й допомагав. Фарбувати два мости прийшло людей 25.
Наступного дня боялася йти на роботу, бо отримаю від керівництва на горіхи. Приходжу, а мені пропонують місце педагога-організатора. Мовляв, ти змогла людей організувати.
Відтоді в селі почався волонтерський рух. У нас майже 200 людей пішло добровольцями в зону АТО. Всі живі. Було кілька тяжкопоранених. Ми збирали гроші, консервацію, плели шкарпетки.
1 
1
Коментарі