Тетяна Галака, 50 років, — дружина начальника військової розвідки Олександра Галаки. Вони відсвяткували 29 років подружнього життя. Олександр пройшов шлях від лейтенанта до полковника. Тетяна була разом з ним на Далекому Сході, Уралі, у Німеччині, Бельгії, США.
— Переїжджала я легко, — каже. — Я — Діва, цей знак швидко пристосовується до нового місця. Речі возили у контейнері. Залежно від рангу дозволяли перевозити контейнер вагою 3 чи 5 тонн. Ми починали з тритонного.
Меблі возили?
— Возили холодильник, телевізор, щоб не купувати на новому місці. А от із Німеччини сюди всі везли багато — стінки, шкіряні куточки, насправді дерматинові. Тоді це був шик. Ми привезли спальню "Соня", шкода було продавати. Досі стоїть на дачі.
Прошу Тетяну розповісти про перше місце служби.
Чоловік заробляв 900 східнонімецьких марок
— 1978-го поїхали на Далекий Схід, оселилися за 32 кілометри від кордону з Китаєм. Стосунки з КНР були напружені. У лютому 1979-го почався воєнний конфлікт між Китаєм і В"єтнамом. Чоловіків вивезли на вогневі точки. У гарнізоні залишилися жінки та діти. Нашому старшому синові Андрієві був рік. Вулиці спорожніли, як після Чорнобиля. Усі сиділи по квартирах на валізах.
У Німеччині було приємніше?
— Ми жили у містечку Цетхайн, — усміхається вона. — Німці називали його "кіндерфабрік", бо в радянських частинах росло кілька тисяч дітей. Гарнізон був на місці концтабору для хворих полонених. Із бараків зробили казарми. На весь гарнізон був один маленький овочевий магазин. О 6-й ранку жінки займали в ньому чергу, щоб купити дітям черешню. А рік у Дрездені був казковий: йогурти, фрукти, дитячий одяг... Чоловік заробляв 900 східнонімецьких марок. Жили на широку ногу — ніде, крім НДР, ці марки не ходили. А у Вашингтоні він отримував 1200 доларів. За квартиру не платили. Я у посольській бібліотеці заробляла ще 200 доларів.
Розмовляємо ми у вітальні Об"єднання ветеранів розвідки у Києві.
— На Далекому Сході чоловік іще не був розвідником, — пригадує Тетяна. — Але якось прохопився, що кремезні дядьки з розвідки, у шкіряних плащах, приїжджали з Москви з ним поспілкуватися. Він тоді відмовився. Розвідником став уже в роки незалежності.
Вас інструктують перед від"їздом за кордон?
— Перед від"їздом у Вашингтон у ГУРі та МЗС давали загальні рекомендації. Радили поменше коментувати події в Україні й товаришувати з дружинами аташе інших країн.
Удома розмовляєте про роботу?
— Мій батько був військовим, мама працювала у дитсадку КДБ. У сім"ї про роботу не говорили. І я з чоловіком не розмовляю про політику. Для цього у мене є сусідка Аня.
Мама працювала у дитсадку КДБ
Розпитую про правила поведінки на прийомах.
— Раніше можна було одягати лише колготки тілесного кольору, сукню певної довжини, обов"язково з рукавом. Тепер можна вдягти брючний костюм або блузку зі спідницею. Не можна носити діамантів, коротких спідниць в обтяжку, прозорих блузок, робити яскравий макіяж. В Америці так одягаються тільки темношкірі. У Вашингтоні двічі на рік міністр оборони США та командувач сухопутних військ влаштовують прийоми. Жінки на них — у довгих вечірніх сукнях, не декольтованих, чоловіки — у військових фраках, брюки з лампасами. Українці фраків не мають, тому одягають парадну форму. Завжди треба бути готовою, що подзвонить чоловік: "За 15 хвилин маємо бути на прийомі". І тільки-но зайшли до зали — розійшлися: у чоловіків свої бесіди, у жінок свої.
Тетяна каже, що в Києві викладала російську мову іноземним офіцерам у військовій академії. А у Вашингтоні вчила української мови дітей посольських працівників. Ще відповідала на листи американців.
— Один хлопчик написав: "Надішліть мені інформацію про Україну. Знаю лише, що вона на Філіппінських островах". Іноді плутали Україну з Великою Британією, через схоже англійське скорочення. Українці з діаспори просили знайти села, звідки походили. Відсилала карту з поміченим крапкою селом. Американка, яка хотіла вишити сорочку і зробити напис українською, просила перевірити, чи немає помилок.
Усі 80 корів у колекції усміхаються
У Вашингтоні захопилася фотографією і відео, — веде далі Тетяна. — Колекціоную іграшкових корів. Маю іспанську корову Кармен, а в японської голова хитається. Усі 80 корів у моїй колекції усміхаються.
Каже, що в Києві діє клуб дружин військових аташе. Створили його, щоб допомогти новачкам. Випустили два диски: з українськими піснями та порадами, як одягатися, сервірувати стіл і зав"язувати краватку.
— Дружину президента супроводжує дружина посла, — розповідає. — Коли до Вашингтона приїжджав Олександр Кузьмук, я супроводжувала його дружину Людмилу. Поїхали з нею на екскурсію у Балтимор — показала акваріум, у якому живуть скати.
1956, 27 серпня — Тетяна народилася у Львові, в родині військових
1961 — переїхали до Києва
1977 — закінчила Київський педінститут
1977 — вийшла заміж за військового Олександра; народився син Андрій
1978 — два роки жили на Далекому Сході, в Приморському краї
1980 — народився син Сергій
1980 — чотири роки в Цетхайні, НДР
1984–1993 — з перервою у два роки викладала у військовій академії в Києві російську мову
1988 — рік у Верхній Пишмі, Урал
1995 — Бельгія
1996 — три роки у Вашингтоні
2 
1
Коментарі