— Перший раз Діда Мороза зіграв у восьмому класі. Вибрали мене, як найвищого хлопця. Кинулися одягати, а ні пальта, ні шуби немає. Так мені вмєсто бороди якоїсь вати начепили, зверху — красний халат оділи. У такому вигляді я за стол сів і подарунки роздавав. Це був, як прикол, усі друзі реготали. Та я потім кілька днів гордий ходив, що мені цю роль віддали, — розповідає полтавський актор 65-річний Василь Голуб.
Він 40 років грає Діда Мороза.
Запрошує до гримерки в Полтавському театрі ім. Гоголя. У кімнаті — довгий стіл зі світильником і дзеркалами, навпроти велика шафа для одягу, рукомийник.
— Більш-менш серйозно Діда Мороза почав в училищі грати. Раз керівник підходить: "Будеш дітей у музикальній школі поздравляти". Об'яснили, що нічого казать не треба, а просто вийти і подарунки роздати. Я зі спокійною душею і поїхав, — згадує Василь Григорович. — А як тільки всередину зайшов, до мене первокласніки біжать, кричать: "Хороводів хочемо!". Із другої сторони старшокласники за бороду дьоргають, танцювати просяться. Я їх разом собрав, кажу: "Минуточку мене підождіть". А сам у сусідню кімнату забіг, вікно відкрив і втік оттуда. На другий день мене все розпрашували, чого так зробив. Я просто злякався.
Цікавіше почалося, коли вчився в Києві в інституті. На Бессарабці фірма "Сервіс" була. Вони предлагали Діда Мороза на квартиру викликати. От мене на новорічні свята і запросили попрацювати. Дали "москвич"-пиріжок, шофера й адреси. У першу квартиру зайшов, дитину поздравив, а родітєлі підморгують: "Пішліть на кухню їсти". Я ж вічно голодний студент, наївся там от пуза. Так само у другій, третій квартирі. А потім обнаглів і кажу: "А в мене і шофер внизу голодний сидить". Люди тільки плечима зводили: "Беріть, конєшно, і йому покушати хватить". Так я зі столу в мішок усе найвкусніше збирав і йшов. Уже як у гуртожиток приходив, то до мене всі студенти їсти збігалися. Тоді ж делікатесів мало було, а в мене повен мішок апельсинів, ковбаси, риби.
Василь Григорович кип'ятильником нагріває в чашці воду, кидає туди кілька чайних ложок меленої кави.
— Коли з під'їзду виходив, люди з других квартир на прольоти вибігали: "Зайдіть і до нас поздравити. Ми вам і гроші заплатимо". А я тільки руками розводив: "Не могу, немає в мене лишніх подарунків". А на другий день думаю, ну чого я такий дурак! Зібрав свої гроші й накупив на них дополнітєльних подарків. І коли мене вже звали, то брав гроші за подарунок і 50 копійок за поздоровлення. Считай власний бізнес почав.
У гримерку заходить жінка років 40. Просить Василя Голуба прийти на святковий ранок у дитсадок. Актор вписує дату у графік.
— Інколи утрєніки в дитсадку важко проходять. Казусів там куча! Помню перед поздоровленням у мішок глянув, а там найлучші шоколадні цукерки. Я їх дітям і роздаю: "Це вам від білочки, від лисички". А одна дєвочка мене за шубу хватає: "Дєдушка, не брешіть. Моя мама на кондитерській фабриці робить. Іменно вона вам ці конфетки дала".
Актор показує фотографії з новорічних святкувань різних років.
— Дід Мороз — важка робота. Приходиться цілими днями в кожуху бігати. У теплом помєщєнії поздравиш і біжиш по вулиці на інший захід. Простуду страшну заробити можна.
Виступаю також на корпоративах. Є корпоративи, де людям треба тільки горілка і гола Снігурочка. Бувають різні компанії. Як сильно хамлять, то я можу зібратися і уйти. Оті 200 чи 300 гривень, які я зароблю за поздравлєніє, того не стоять.
Показує свій робочий графік. У ньому майже всі дні зайняті привітаннями до 31 грудня.
— Через таку загруженість я вже років 10 дома Новий рік не святкую. Буває, що через це і з дружиною гиркаємося. То я кажу їй: "Ти не заважай мені. Як виступлю на останньому святі, тоді і вискажеш мені, що хочеш". Дружина медсестрою працювала, але зараз скоротили. То помагає мені, костюми шиє. Маю дорослого сина Тараса, живе в Прикарпатті. Він уже свого сина п'ятикласника виховує.
1 
1
Коментарі