— Ми спеціально приїхали покататися з Криму. У Карпати довго, а на Ай-Петрі зараз лавини сходять, — каже 35-річна Юлія із Севастополя у столичному гірськолижному центрі "Протасів Яр". — От сьогодні покатаємось, а за пару годин рвонемо в Єгипет, якщо будуть вильоти. Паспорти з собою є, гроші також. Чого тут мерзнути?
Юлія святкує день народження в одному з кафе "Протасового Яру". На столі пляшка коньяку "Хенессі" за 700 грн, чай та кілька гарячих млинців.
— Я на лижі сьогодні стала вперше. Зробила собі подарунок на день народження, — обхоплює долонями чашку гарячого чаю. — Тренер вивів мене на гору й каже: "Поїхали". Я дивлюсь квадратними очима і питаю: "Туди? Нізащо". Біля мене кулею пролітає 4-річна дитина. Я подивилася на неї й думаю: вона може, а я ні? Так і поїхала.
Двома трасами на лижах і сноубордах з'їжджають із півсотні людей. На вулиці -20°С. Лижники в термостійких гірськолижних костюмах. Досвідчені проходять 300-метрову трасу за 2 хв. Багато школярів і молоді. Двоє сноубордистів сидять на снігу, пристібають дошки до чобіт. Потім стають на них і їдуть вниз наввипередки. Ніхто не падає. Біля кафе гарячим чаєм із лимоном гріються четверо хлопців.
— Я спеціально не піднімаюсь на підйомниках угору, а йду пішки. Вже вся спина мокра, — каже 27-річний Юрій Харковець.
— Я і при мінус 40 катався за Уралом, — каже лижникам 78-річний інструктор Леонід Іванович. — Але там легше, бо повітря сухіше. У гірськолижному костюмі пальці або ноги ніколи не обморозиш. Обвітрюється лише обличчя. Цю гору ми 20 років тому будували. Зараз вона такою гарною виглядає, а під низом же сміття будівельне — бита цегла, цемент. Ми перехватували машини, що везли сміття зі стройок, і сюди гнали.
Лиж добрих тоже не було. Вони були зі сталі, без пластмаси. То ми смолили їх смолою, щоб ковзькі були. Потім уже з'явилися парафіни й мазі. Вперше спустився зі швидкісної траси в Карпатах. Траси не були підготовлені, то ми їх стоптували власними лижами. Вивели мене на стару чеську трасу, де дві лижі сніг протоптали. Старт і фініш круті, а середина полога. Я поняття не маю, як їхати. Питаю в досвідченого лижника Віті. А він мені пояснює: "На старті рви зі страшною силою, на пологах складуйся в клубок і просто котись. А на фініші вже як получиться". Лечу я, як глянув на той фініш: десь так далеко, метрів із 400, людішки бігають, а за ними нерозтоптане поле зі сніжними буграми і сніг по груди. Я зі страху рвонув, пролетів той фініш і думаю: "Йолки-палки, а де ж зупинитися?". На тих буграх мене як ударило і почали швиряти. Отямився, лежу, чую що народ біжить. Лікар у халаті каже: "Підніміть праву руку, ліву ногу. Ладно, живий".
Цікавлюся, чим лижникам зігріватися в горах.
— Вони беруть з собою чай. Не щоб зігрітися, а тому, що пити хочеться. У горах втрачаєш багато вологи. П'єш, а в туалет не хочеться. Якщо в когось нема чаю — їдять сніг. Горло ніхто не простуджує, бо йде велике фізнавантаження. Коньяк із собою беруть тільки горнопляшники. Я їх ще називаю тролейбусниками. Куди лижі везуть, туди він і їде. Алкоголь не гріє і понижує увагу. Можна вбитися. Я за свої 75 років у горах жодного ковтка не зробив.
Запитую, коли найкраще ставати на лижі.
— У 4 роки, бо тоді вже понятніше, де зовнішня нога, внутрішня, куди треба нахилитися. Зараз з'явилися багатенькі Буратіни. Привезе на джипі свою дитину і суне мені. Я завжди відводжу вбік і питаю: "Синок, ти хочеш кататися чи тобі папа сказав?". Якщо скаже, що папа заставив, відводжу назад і кажу: "Папа, забирайте свого хлопчика, я його не беру". Треба, щоб у дитини було бажання.
2 
1
Коментарі