четвер, 01 березня 2007 17:06

"Нас із татом мирило КДБ"

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Дмитро Стус (у центрі) з російськомовним поетом Олексієм Зараховичем та любителькою поезії у київській кав’ярні ”Квартира Бабуїн”
Дмитро Стус (у центрі) з російськомовним поетом Олексієм Зараховичем та любителькою поезії у київській кав’ярні ”Квартира Бабуїн”

Дмитро Стус, 4о років, зустріч призначив у кафе "На Євбазі". Каже, це зручно, бо неподалік редакції "Київської Русі". Уже рік Дмитро очолює цей новий літературний журнал.

Стус прийшов разом із поетом Олексієм Зараховичем. У Дмитра часто дзвонить мобілка. За книгу про батька "Василь Стус: життя як творчість" він отримав премію імені Шевченка. Знайомі вітають, хоч офіційне нагородження відбудеться 9 березня.

— Виріс я у Святошино, на межі міста й села. Ті — з штахетами, ті — з кастетами. Я був "сложним рєбьонком", — посміхається Стус. Дістає з чорного кисету люльку, запалює. — У 8-му класі мій щоденник заповнювали вчителі. Потім вигнали зі школи. Власне, розформували весь клас, як ду-уже поганий. У 1981-му вступив до механіко-металургійного технікуму. Провчився там два з половиною роки. Мав одну четвірку, всі п"ятірки. Потім кинув, бо набридло. Працював на авіазаводі електромонтером. Дочекався, доки народиться син, а тоді пішов до війська.

Ти до армії одружився?

— Мені було 18. Оксана закінчувала КПІ. Вона старша за мене. Донька відомих людей, хіміків-науковців. Її тато — Генріх Дворко. Мали таку традицію: поїздку вихідного дня. Там ми з Оксаною і познайомилися. То була тусівка журналіста Сергія Набоки. Одружилися ми в лютому, син народився у травні. А були знайомі з дитинства.

Василь Стус знав, що народився онук?

— Йому лист прийшов від мами. До тата підійшли й сказали: "Письмо не дадим. Но у тебя внук родился". Це стало причиною одного з батькових зривів. Він за це у "бурі" відсидів. У нього останні роки нервової системи взагалі не було, — каже Дмитро. — Це Леонід Бородін розповідав — російський письменник, що з ним сидів.

Я йому прокусив палець до кістки

У дитинстві батько ганяв?

— У років 4 побив якось. А я йому прокусив палець до кістки. Іншим разом поїхали з татом у Прохорівку. Це помістя Максимовичів, навпроти Канева. Я його тоді добряче дістав. Батько каже: "Все. Лишайся, а я пішов". Я — за ним. Реву: "Со мені, бідному, самому лобити?" Це десь 70-й рік. Далеко йшли, кілометра півтора. Потім повернулися.

Пам"ятаєш, як батько прийшов із табору?

— У 1979-му зустріли його в аеропорту "Бориспіль". Він із Москви прилетів. Це був єдиний, мабуть, період, коли в нього були гроші. Все-таки три роки працював на шахтах Колими. Батько пішов, коли мені було 5 років. А повернувся, коли виповнилося 13. Я не хотів, щоб мені хтось указував. А тато побачив не ту дитину, яку хотів бачити.

Як не парадоксально, нам допомогло КДБ. Прийшли до школи. Батько саме очолив Гельсінкську спілку. Це був грудень 1979-го. Він хотів мені в кімнату щось купити. Там стояла стара етажерка. Я йому закинув: "А хто ти такий? Яке маєш право вказувати, що буде в моїй кімнаті?" Очевидно, квартиру прослуховували. Про ці конфлікти КДБ знало й вирішило на них зіграти. Прийшли й почали розповідати, який у мене поганий батько.

Хто?

— Якийсь чувак у плащі. Директор школи викликав мене. Я розповів, що думаю і про того дядька, й про директора. Із ненормативною лексикою. Хоча я небагато її знав, — сміється Стус. — Тільки найпростішу.

Олексій Зарахович приносить чарки, воду, каву.

— Після того в нас із татом було майже ідеальних п"ять місяців, — продовжує Стус. — Він мені відкрив Ахматову, Пастернака, Гете, Рільке, і я йому вдячний.

Що в дитинстві було найважчим?

— Мамі було дуже важко. Її підтримував дєдя Василь, мамин тато, який мене виховував. Його рідний брат на Житомирщині радянську владу встановлював. У селі Попельня поставили йому пам"ятник. Коли петлюрівці з Києва відходили, мого двоюрідного діда розстріляли. А дідуся його мама викинула у вікно, і він утік.

Як тобі служилося?

— Задовбувало. Служив у стройбаті. Щотижня  міняли моє місце служби. Для молодого солдата, "духа", це непросто... На якомусь етапі дійшло до операції. Ну, "очнулся — перелом", — пояснює усміхаючись Дмитро. — Копали трохи ногами. Усіх били, не тільки мене. В армії раз на два тижні мав зустріч із особістом. Пресинг відчувався. Але, коли бахнув Чорнобиль, той же особіст допоміг, щоб я поїхав додому. Я в Хімках служив, у Підмосков"ї. Провідав маму, побачив малого.

А що за операцію ти згадував?

— Пам"ятаю, що мене обмивали. Завезли до медсанчастини. Температура, запалення... Як же воно зветься? Запалення різних вен. Кругом побитий. Температура не збивається. Відправили в шпиталь аж у Іваново.

Після шпиталю до Дмитра приїхала мати. Дали дві доби побачення.

— Ми першу добу перебули. А далі сидимо — пустка, ні про що говорити. Мама каже: "Поїду я додому". Поїхала. Менше, ніж через добу вона приїжджає з тіткою. Повідомляє: "Тато помер". Дали мені десять діб відпустки, й ми подалися до табору, в Кучино Пермської області. Повезли нас на табірний цвинтар. Показали свіжонасипаний горбик. На ньому стовпчик — із бляшаночкою. А на ній кернером вибито номер "9" — дев"ята могила в ряду.

Пішов від першої дружини. Три роки живу з другою

Дмитро після армії подав документи в Київський університет, на філологію.

— Із 4-го курсу працював лаборантом в Інституті літератури. Почав описувати батьків архів. Це в мене зайняло років два. Згодом написав кандидатську по батькових "Палімпсестах".

Вірші писати не пробував?

— Це було ще до війська. Потім до цього не вертався.

До якихось політичних сил не приєднувався?

— Одна людина пропонувала місце в передвиборчому списку. І певні гроші. Я тоді проявив відвертий цинізм. Сказав посередникові: "Скажи тому чуваку, хай в кінці допише нолик, тоді почнемо говорити". Це десь у 2000-му було. Але нолика не дописали, — сміється Стус, — тому ні про що говорити.

Знову закурює люльку.

Чому люлька, а не цигарка?

— Коли перейшов на люльку, бронхіт минувся. Я граю по вихідних у футбол. А палю здавна. Ще в тата цигарки тягав. Сини теж курять. Але що тут зробиш? Вони вже дорослі. Ярослав учиться на п"ятому курсі КПІ, а Стефан — у 11-му класі. Живуть разом із моєю першою дружиною.

Тривалі заняття Стусом прирікають людей бути не зовсім успішними. Для жінок це важко. Тому я пішов від першої дружини. Три роки живу з другою, Тетяною.

Де?

— У селі Дмитрівка, під Києвом. Жінка купила півхати, а я в неї у приймах. Тетяна — донька вчителів, з Луганщини. Поряд із хатою цвинтар, ліс. У дворі обливаюся холодною водою. Два відра — зранку, два — ввечері. Ще в мене є сад, — згадує Дмитро. — Два роки як посадив. Одне деревце торік дало плоди.

А яке хобі?

— Маю 10 хвилин, — виправдовується Стус, дивлячись на годинник. — У мене ж автобус останній. Хобі? Вогонь. І ліс. Машини нема. Велосипед.

Як сприймаєш вручення премії?

— Приємно, — каже після паузи. — Зроблю ремонт. Спокійніше ставитимуся до того, що Стефанові вступати до вузу. Піде на платне відділення. На економічну кібернетику. Дах перекрию. Якусь "меблю" куплю.

1966, 15 листопада — народився в Києві у родині поета Василя Стуса
1981 — закінчив 8 класів СШ N 140
1981 — вступив до механіко-металургійного технікуму
1984 — хіміко-технологічний факультет КПІ; одружився з Оксаною
1985 — народився син Ярослав
1985, 8 червня — пішов до армії, служив у Росії
1988 — філфак Київського університету
1991 — народився син Стефан
2003 — одружився з Тетяною Щербаченко
2006 — очолив редакцію журналу "Київська Русь"
2007 — лауреат премії імені Тараса Шевченка

Зараз ви читаєте новину «"Нас із татом мирило КДБ"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути