Під сходовою кліткою чорного ходу дитячої поліклініки в столичному районі Березняки 1,5 року живе 69-річна Ніна Тіліженко. Біля стіни стоїть тапчан зі згорнутим матрацом, на стінах розвішаний верхній одяг, на столі — електроплитка на одну конфорку. Цю частину поліклініки не отоплюють.
— Головний лікар грозився вигнати з роботи, — розповідає Ніна Іванівна. — Казав, що через мене його з посади знімуть.
2004-го Ніна Тіліженко з чоловіком продали за $43 тис. свою двокімнатну квартиру в Києві. Гроші вклали у будівельно-інвестиційну компанію "Еліта-Центр". За два роки її засновники втекли з грошима інвесторів. Деякі помешкання продали кільком покупцям. Керівництво пояснювало це помилками в комп"ютері. Від афери постраждали 1 760 киян. Шахраї вкрали понад $100 млн.
— Син одружився, хотіли йому з житлом допомогти. В "Київміськбуді" були умови кращі, але в "Еліті" можна було виплачувати за квартиру поступово. Придбали собі однокімнатну, сину поруч двокімнатну. Жили рік на зйомній квартирі. Син пізно одружився на молодій студентці. Як стало ніде жити, вона пішла. Він рік у депресії ходив. Жив у майстерні нашого родича-художника.
Ніна Іванівна з 1965-го працює логопедом. Піднімаємося ліфтом до її кабінету. На рожевій пофарбованій стіні висять морська зірка, черепаха й маленький крокодил.
— Це мені один депутат Верховної Ради з Куби привіз. Я його дітям виправляла вимову. Тепер показую опудала дітям і прошу вимовити "крррокодил", "черррепаха".
Біля стіни — кушетка з подушкою. Під нею складена постільна білизна.
— Я не завжди тут ночую. То співробітники до себе запросять, то родичі. Помиюся, погодують. Виросла на Алтаї, звикла до самовару й пирогів, тому чаю з бутербродами мені вистачає. Буває, доки обійдеш дитячі садочки, поїсти забудеш. Схопить гіпертонічний криз, діти вискакують: "Ой, Ніна Іванівна впала!" Укол зробили, і далі на роботу. Хоч і в поліклініці працюю, лікарняного без прописки не дають.
Її чоловік живе на дачі.
— Ділянку в Бориспільському районі 1983-го отримали. Але побудуватися не встигли. Чоловік збив сарайчик, зробив із шлакоблока плиту — гріється. Собаку, козу завів. А я із сином на два місяці перебралися в квартиру знайомих. Вони до дочки в Німеччину поїхали.
Син пізно одружився на молодій студентці. Як стало ніде жити, вона пішла
Сідає за робочий стіл.
— Меблі зі старої квартири завгосп дозволив у підвалі поліклініки тримати. Вони вже погнили, підмочило їх. Одяг товаришці віднесла, іноді ночую в неї, миюся. Вона отримує субсидію й боїться мене пускати, щоб пільг не позбутися. Мене життя навчило, що людині треба дах над головою, зміна одягу та чашка з ложкою. А ті сервізи і вази, які раніше скуповувала, не пригодилися.
Дістає з шухляди два скріплених степлером папірці.
— 2008-го начальник житлового управління столичної міськдержадміністрації Михайло Голиця написав лист до заступника голови Володимира Головача, щоб у першому ж будинку, який зведуть для постраждалих від афери, виділили мені квартиру. Але будинків досі нема. Тільки 12 сім"ям дали кімнати в гуртожитку. Інші живуть в гаражах, наметах, вагончиках.
14 травня 2008 року Ніна Іванівна разом з іншими потрапила на прийом до мера Леоніда Черновецького.
— Він ходив у нашу поліклініку, жив у моєму районі. Каже: "От вам я допоможу". По цей день ні слуху ні духу. Просила хоча б гуртожиток. Не дали. І зі списку першочерговиків викреслили.
2 
1
Коментарі