"Подивіться, який повненький. Хто б міг подумати, що з нього майбутній президент виросте", — переглядає сімейні фотографії 64-річна Богдана Артемівна, матір голови об"єднання "Свобода" 41-річного Олега Тягнибока.
Зустрічаємося в кабінеті Богдани Тягнибок в аптеці "Матері та дитини" на вул. Личаківській у центрі Львові. Вона завідує аптекою.
— Коли Олег з"явився на світ, довго думала, як назвати. Він узагалі-то народився в день святого Марка. Та не хотіла, щоб Маріком кликали. Був такий кругленький, схожий на букву "о". Думаю, хай зветься Олегом, — усміхається. — Купувала альбоми з витинанками, робили з ним паперові замки. Олег міг годинами сидіти і клеїти. Мій батько подарував йому маленький акордеон. Хотіли, аби грав. Та музика йому не пішла. Спортом також не довго займався. Усе братчика просив. Андрій народився, коли Олегові виповнилося 5. Почав мене ревнувати. Пам"ятаю, годую груддю Андрія, Олег ходить-крутиться, а тоді тихенько каже: "Мамо, а можна, і я попробую".
Олег навчався у спецшколі N8. Поглиблено вивчав німецьку мову.
— На його письмовому столі все було педантично під лінійку поскладено, — поправляє волосся. — У школі не мав дівчини. Був гарним хлопчиком, та чомусь стидався дівчаток. Наприкінці 11 класу вони самі почали йому додому дзвонити. Підняла паралельний телефон і почула, що одна запрошувала в кіно.
Показує фотографію, де Олег з братом і батьком.
— Чоловік працював спортивним лікарем, удома бував рідко. Після змагань з Італії привіз дві пари нових коричневих джинсів. Одні дав мені, другі — Олегові. Я кажу: "Собі беру, а ті другі — хоч викинь, хоч комусь подаруй". Не хотіла, аби мої малі відрізнялися від інших дітей, — запалює цигарку. — Коли чоловік помер, Олег вчився в 10 класі. Після цього жили на мою зарплату. Одяг із чоловікових речей синам перешивала, купувала в магазинах секонд-хенду. Мали споденьки, вишиту сорочечку, звичайну сорочечку, светерик — і все.
До кабінету заходить фармацевт. Богдана Тягнибок підписує документи.
— У випускному класі організував вечорниці. Директор школи каже: "Давайте Олега тільки в театральний інститут". Та він іще з 10 класу в медичний зібрався. Поступив без копійки грошей. Після першого екзамену з фізколоїдної хімії в білому халаті, тапочках прибіг до мене в аптеку. Кричав, що кидає інститут, бо дістав "трійку". Переживав, що стипендії не буде. На четвертому курсі хімію на "п"ять" перездав. Із першого курсу працював санітаром в обласній лікарні.
Після другого курсу Олега Тягнибока забрали в армію. Служив у Шепетівці на Хмельниччині.
— Через каліграфічний почерк генерал Серебряний узяв до себе писарем. Я переживала, бо зі Шепетівки відправляли в Афганістан. Генерал заспокоював: "Не переживайте, мамаша, он под моей опекой". Коли повернувся, влаштувався медбратом на "швидку". На третьому курсі оженився на українці. У нашій родині заведено триматися свого. Якби одружився з москалькою чи жидівкою, не мав би про що з нею говорити. Із товаришами збирався їхати роверами на Східну Україну агітувати. Прибігаю в обід додому, щоб йому на дорогу пляцок спекти та оселедці замаринувати. У кухні якась дівчинка чорненька, із косою до пояса пече тістечка з яблуками. Олег знітився, каже: "То — Оля, моя товаришка". На Новий рік уперше прийшов пізно додому. Каже: "Мамо, не сварися, пробач. Я буду женитися. Я дармо трачу час. Кращої від неї все рівно не знайду". Весілля відгуляли на 200 людей. Усі були у вишиванках. Син мені трьох онуків подарував. Яринці 17 років, Даринці — 14, Гордію — 12.
Дзвонить мобільний. Витягає його з кишені халата.
— Нестерок, зможу після третьої. Роби, як знаєш, — відповідає. — Чоловік дзвонив. 20 років тому вийшла за вдівця. Діти мої гарно сприйняли Нестора Євгеновича. Він товаришував із моїм покійним чоловіком.
Повз вікно проїжджають пожежні машини. Лунають звуки сигнальних сирен.
Був гарним хлопчиком, та чомусь стидався дівчаток
— Одразу пригадую, як у нас горіла квартира, — схоплюється. — Це був 2001 рік. У хаті була моя свекруха з 3-річним Гордійком. У коридорі лампочка засвітилася, малий закричав: "Горимо". Бабця наливала йому води в мисочку, він гасив пожежу. Тоді вибігли на балкон, закликали на допомогу. Цей будинок — старий австрійський. Видно, проводка замкнула.
На Різдво вся родина приїжджає до Львова.
— Щороку за столом збирається 13 чоловік. Потім ідемо до моєї мами, їй уже за 90. Вона страшно заангажована на політиці. За Олега більше, ніж він сам, переживає. Я, коли в нього траплялися невдачі, радила: вертайся в медицину. Ні один лікар ще з голоду не помер.
2 
1
Коментарі
18