6 квітня в селі Попівка Звенигородського району Черкаської області справили роковини по 79-річному Станіславу Чорноволу. Помер від раку легенів. Його дружина 74-річна Олена Кіндратівна важко перенесла втрату. Її не стало через місяць.
— Минулий рік для нашої родини був жахливий. Про хворобу тата ми дізналися запізно, бо та протікала без симптомів, — розповідає дочка 43-річна Лариса Каштелянова. — Позаторік у жовтні тато почав кашляти. Приїхав на обстеження в Черкаси. Пройшов бронхоскопію і комп'ютерну томографію. Торакальний хірург сказав, що це — онкологія й оперувати пізно. Тато прожив ще півроку. Поховали в його рідному селі Попівка. Наступного дня мамі стало зле. У неї защемилася пахова грижа. Терміново прооперували. Але невдало. Зробили ще дві операції 15 і 23 квітня. Перевели в реанімацію в Черкаси. Але 10 травня вона померла.
Олену Кіндратівну поховали поряд із чоловіком. — Батьків доля звела в студентські роки. Мама родом із села Красносілка Бершадського району на Вінниччині. Поступила на вчителя хімії і біології в педінститут Вінниці. Але факультет закрили і студентів перевели в Умань. Там навчався тато. Мама йшла з дівчатами в їдальню, наблизилася циганка й каже: "Ти тут зустрінеш свою долю". Тато в той час сидів за столом у їдальні. Одружилися ще студентами. Їх направили у школу села Сновидовичі Рокитнянського району на Рівненщині. Мама вчителювала. Тата поставили завучем. Першим у них народився мій брат Олександр. Потім їх перевели в Біловіш. Там я народилася. Тато перекваліфікувався на вчителя історії і географії. Працював директором. Побудував у школі пекарню і оранжереї. Через 10 років переїхали в Попівку.
— Тато хотів стати журналістом. Не зміг отримати відповідну освіту, бо був сином репресованого. Писав гуморески, оповідання. Видав українською мовою збірку "Десять казок для малят про звірят". Роздавав їх школам і дитячим садкам. У мене залишилися його рукописи. Мріяв надрукувати їх і передати дітям у зону АТО, — розповідає Лариса Каштелянова.
У Станіслава й Олени Чорноволів залишилися двоє внуків.
— П'ять років тому я поховала чоловіка. Якби не підтримка батьків, не знаю, як би справилася з горем, — каже Лариса Станіславівна. — Їх не вистачає. Торік на Маковея 14 серпня в них мало бути золоте весілля. Прожили 50 років у шлюбі.
2 
1
Коментарі