"Пацієнт нічого не пам'ятав. Заново вчився говорити"

 

— Когда в апреле Сергея перевезли к нам в госпиталь, он был в очень тяжелом состоянии. Ему поставили диагноз менингоэнцефалит, который был усложнен двухсторонней пневмонией, — ­розповідає 38-річна Алла Русс зі спілки волонтерів одеського шпиталю "Волонтерська січ".

14 червня вона влаштувала весільну церемонію у лікарні для солдата-резервіста 34-річного Сергія Дікана та 37-річної Любові Сокол із селища Томаківка на Дніпропетровщині. Спілкуватися з журналістами наречені відмовилися.

— Чоловік упав у кому. Шанси на життя в нього були малі, — говорить Алла. — Ми діставали для нього дорогущі препарати. Призначення лікарі міняли кожні два-три дні. Робили все, аби врятувати життя солдатові.

Любов і Сергій прожили у цивільному ­шлюбі дев'ять років. Разом виховують доньку жінки від першого чоловіка.

— Побратися вирішили ­після ­пережитої трагедії, — продо­вжує Алла. — Сергій був мобілізований до війська і проходив підготовку на полігоні у селі Широкий Лан під Миколаєвом, там захворів. ­Спочатку йому не могли поставити діагноз. З обласного шпиталю перевезли до нас. У комі був близько місяця. Вмовили лікаря, щоб пустив до нього дружину. Вона говорила, що чоловік подає їй сигнали, що чує її і навіть вітається. В те ніхто не вірив, бо ж він у комі. Люба не здавалася. Щодня з ним розмовляла, читала, робила масажі, перевертала. Й одного разу Сергій привітався з лікарем. З того дня почався відлік його нового життя. Пацієнт нічого не пам'ятав. Тому заново вчився говорити.

Після реанімації Сергія перевели до інфекційного відділення. Пересувався в інвалідному візку.

— Люба продовжувала займатися з чоловіком, виконувати реабілітаційні вправи, аби швидше встав на ноги. Це теж дало результат, — говорить Алла. — Якось Люба каже: приходжу в палату, а Сергія немає. Сам пішов до туалету. Одного разу до лікаря в кабінет зайшов. Це були його перші самостійні кроки. Тоді пара і попросила нас допомогти організувати їм весілля. Ініціатором стала Люба. На попередні пропозиції Сергія вийти заміж вона відмовлялася.

Майданчик у дворі госпіталю волонтери прикрасили аркою з квітів і синьо-жовтими кулями у формі сердець. Молодятам придбали вишиті костюми, обручки. Замовили оркестр у військовому училищі, у рестораторів — весільний торт і частування. Запросили лікарів, волонтерів, друзів молодят. З Дніпропетровщини приїхали родичі.

— Після офіційної частини ми повезли наречених і гостей у ресторан, — розповідає Алла Русс. — Там Сергій вдруге в житті побачив море. Перший раз купався ще в дитинстві. Тому для нього це було подвійним сюрпризом. Найбільша мрія молодят — аби Сергій повністю одужав. Попереду складне лікування та реабілітація, що триватиме два-три роки.

×