пʼятниця, 15 травня 2015 08:19

"Передали, що за ніч трьох наших хлопців убили. Та зараз біля мене десятеро вбитих лежать"

Автор: ФОТО надане Ольгою Безносіковою
  Володимир Козак (ліворуч) із побратимом під час ­захисту Донецького аеропорту. Тіло кіборга рідні ­знайшли у Дніпропетровському морзі
Володимир Козак (ліворуч) із побратимом під час ­захисту Донецького аеропорту. Тіло кіборга рідні ­знайшли у Дніпропетровському морзі

— Коли поїхала в морг забирати тіло, сильно плакала. Підійшов капелан і сказав: "Зараз твоєму батькові легко. Він звільнився від війни і всіх проблем. Не плакати, а пишатися ним треба, бо він — герой". Із тих пір плакати за батьком не можу. Просто знаю, що він десь є — якщо не тут, то на небі, — каже 25-річна Ольга Безносікова з міста Біла Церква на Київщині. Її батько Володимир Козак загинув внаслідок вибуху в терміналі Донецького аеропорту 20 січня. Мав 47 років.

З Ольгою Безносіковою зустрічаємося на залізнич­ному вокзалі в Білій Церкві. Жінка приходить у джинсах і білій сорочці. Світле волосся спадає на плечі.

— Батько хотів іти воювати ще весною, коли почалися події в Криму, — Ольга сідає на лавку в залі очікування. Ставить на коліна велику бежеву сумку. — Ходив у військкомат. Але повістку отримав лише 28 серпня. Нам про це сказав увечері перед від'їздом. Мама відмовляла його, а я — ні. Це б нічого не дало. Батько був упертим. Уранці повісив на хаті величезний український прапор і поїхав у військову частину до Яворова на Львівщині.

Там пробув 2,5 місяця. Раз їздили до нього. 30 жовтня сам вирвався додому, а 1 листопада поїхав назад. Став ще більш мужнім і мускулистим.

У середині листопада Володимира Козака відправили в зону АТО.

— У ніч із 13 на 14 січня разом з іншими хлопцями з боєм прорвалися в Донецький аеропорт. За кілька днів подзвонила батькові й кажу: слава Україні! Не відповів на привітання, тільки говорить: у нас все дуже погано. Розповів, що їх сильно обстрілюють, техніки не вистачає. На прощання сказав: "Не знаю, чи доживемо до ранку. Якщо подзвоню, значить — вистояли". Всю ніч із мамою молилися, а вранці пішли до церкви. Батько таки зателефонував. Майже тиждень після цього дзвонив двічі на день — уранці та ввечері. Просив, щоб новинам не вірили. "От сьогодні передали, що за ніч трьох наших хлопців убили, — розповідав. — Та зараз біля мене десятеро вбитих лежать". Говорив тихо через гази, якими їх труїли. Востаннє, вранці 20 січня, від нього почула: "Скоро має прийти підмога й нас вивезуть". Після цього зв'язок пропав. Увечері з новин дізналася, що аеропорт підірвали вдруге.

В Ольги дзвонить телефон. Обіцяє комусь зателефонувати пізніше.

— Батька розшукували три місяці. Командир військової частини казав, що його слід шукати в полоні банди "Сомалі". Зверталися в Міноборони й СБУ. Просили волонтерів допомогти. Ніхто батька не бачив. 27 березня у Дніпропетровськ привезли 22 тіла з аеропорту. Звідти подзвонила волонтерка, сказала, що є чоловік, схожий на нього.

Зразу ж туди поїхали. Правої руки не було. Нижче грудної клітки все підірвалося — останки тіла змішалися з одягом. У глибині душі розуміли, що то він. Але вірити в це не хотіли. Вирішили дочекатися результатів ДНК-експертизи. За півтора тижня прийшло підтвердження.

Тіло родина забрала в цинковій труні. Поховали Володимира Козака 17 квітня у рідному селі Мала Антонівка Білоцерківського району.

— Перед похороном розмовляла з Артемом. Він був із батьком в аеропорту. Розказував: "Раптово стало дуже тихо, і ми відчули, що має щось статися. Володимир Миколайович заспокоював: не переживай, ще зустрінемося, будемо їздити один до одного в гості. В останні хвилини говорили з ним про свої родини. Він розповідав про тебе, твою сестру і маму".

На похороні дізналася, що в Пісках, перед від'їздом в аеропорт, батька поранило в руку. Нам про це нічого не казав. Мав їхати в госпіталь, але не зробив цього. В аеропорту його ще раз поранило в ту ж руку. Один хлопець розповів: "За кілька днів до вибуху звідти забирали поранених. Дав твоєму батькові потримати свій автомат і сказав: "Зараз загрузимо важкопоранених, а тоді й ви заскочите". Не встигли всіх погрузити, як почали обстрілювати. Машина поїхала, аби хоч когось врятувати. Батькові твоєму кричав, щоб заскакував. Та він з місця не рушив. Так і залишився стояти з моїм автоматом".

Ольга дивиться на годинник. Каже, має за годину бути в міському відділі освіти, бо шукає роботу.

— До похорону батько постійно снився. ­Наступного дня після вибуху мамі наснилося, що вони зустрілися. Він сказав: ти не уявляєш, з якого пекла ми вийшли. Як поховали його, ­снитися перестав.

 Щодня писав листи майбутній дружині

Володимир Козак народився в селі Мала Антонівка Білоцерківського району на Київщині. Працював столяром на меблевій фабриці та водієм у дорожньому управлінні.

— Батько завжди був патріотом, — розповідає Ольга Безносікова. — Дуже любив футбол. На всі матчі вдягав синьо-жовтий шарфик. Слухав українську музику, читав українські книжки. А український прапор завжди стояв у нашому будинку.

Із дружиною 46-річною Світланою Станіславівною прожив у шлюбі 26 років. Виховали двох доньок. Ольга працює вчителем англійської та французької мови. Молодша, 20-річна Олена, навчається на історика в Уманському педуніверситеті.

— Із мамою тато познайомився на танцях у Малій Антонівці, — продовжує Ольга. — Мама приїхала туди гостювати до подруги. Позустрічалися місяць і батька забрали в армію, у прикордонні війська на Закарпатті. Звідти щодня писав мамі листи. Досі всі зберігаємо.

Зараз ви читаєте новину «"Передали, що за ніч трьох наших хлопців убили. Та зараз біля мене десятеро вбитих лежать"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути