![Львівські пенсіонери в нічному клубі ”Сан’кофф” танцювали польку й ламбаду](https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/652/652584_1_w_300.jpg?v=0)
— Коли ти нікому не потрібен, то й собі перестаєш бути цікавим. А вийдеш між люди — і веселіше, — говорить 67-річна Стефанія Горбач. 29 вересня прийшла до львівського нічного клубу "Сан'кофф". На вечірці для літніх людей зібралися 150 жінок і чоловіків.
Нічний клуб розташований на території ринку "Південний". Сюди ходять студенти й молодь. У закладі показують стриптиз.
У середу близько 14.00 зал клубу заповнюють пенсіонери. Сідають у м'які шкіряні крісла й дивани довкола сцени. Організатори накладають у великі тарілки печиво, у стакани розливають сік. Вечірку влаштував міський центр соціального захисту.
До зали із ціпком заходить 86-річний Михайло Череповський. Шкутильгає до вільного столика посередині. Приєднується до компанії п'ятьох пенсіонерок.
— Маршрутка ніяк зупинитися не хотіла, — у чоловіка тремтить голос. Жінки просять заспокоїтися. — Чотири проїхали. Поки з паличкою до дверей підійду, шофер навмисне перед носом закриє. Поки не витяг 2 гривні — показав, що заплачу, не взяв ніхто.
На сцену виходить 91-річна Поліна Гончарук. Співає народну пісню про любовний трикутник. Організатори допомагають зійти зі сцени.
— Знаю море пісень, — підтанцьовує. — Мама гарно співала. Пісню про нещасливе кохання вибрала, бо сама таке пережила. Чоловік в авіації служив. Я — в роддомі. Їхав до мене машиною — зробив аварію. Його відправили відбувати покарання. Залишилася на чужій квартирі, без роботи. Мама додому забрала. Він написав у листі: ти поїхала не через те, що не мала за що жити. Мама буде з дитиною, ти гулятимеш. Такий мені попався паскуда. Наговорив брехні, що вийшла заміж за сільського міліціонера. Хоча в нашому селі ніколи дільничного не було, — зітхає. — Ще тримаюся, хоча жодного дня не відпочивала. Я на всі руки від скуки. Співаю у хорі. Шию, в'яжу. Почула, що хлопцям з АТО на протези треба пластикові корки з пляшок. 3400 штук зібрала. Мила у трьох водах, витирала.
На сцені пенсіонерка читає вірш про жінку. Із залу чути: браво!
— От і я така — попри все стараюся жінкою залишитись, — аплодує Стефанія Горбач. Поправляє на шиї кольорове дрібне намисто, у тон до вечірнього плаття, розшитого камінцями. — Жінка має гарно виглядати в любому віці. Щоб як умерла, люди сказали: ото була жінка!
Чоловік викладачем був. Часто з ним виходили в люди. То повинна була мати гарні плаття і прикраси. Сама — колишня вчителька української мови. Чоловіка похоронила кілька років тому. Тяжко було перший час. А потім стала у центр, до таких як сама, ходити. Співаємо, танцюємо — нема часу сумувати. Діти — далеко, не даються чути. А тут і друзів знайшла. Чоловіка важко в нашому середовищі знайти, бо більше жінок. До вальсу Степанію Миколаївну запрошує 83-річний Леонід Муха. Далі танцюють польку і ламбаду.
— Танцюй так, наче тебе ніхто не бачить! — гукає голосно до чоловіка Горбач. Той сміється, поправляє окуляри в товстій оправі, крутить жінку в танку. На танцпол виходять близько 40 людей.
— Ходити без палички тяжко. А як музику включать, сидіти не можу, — залишає ціпок біля столу Михайло Череповський. По обидва боки до нього стають дві рудоволосі жінки. Він обіймає їх за талію. Повторюють рухи, як показує зі сцени ведучий.
Коментарі