— Коли сідаю в кафе, одразу збирається натовп цікавих. Добре, якщо просто дивляться й тицяють пальцями. Багатьом хочеться ще й помацати. Одне слово — китайці, — розповідає луцька письменниця 35-річна Юлія Смаль. Рік тому переїхала з чоловіком і трьома дітьми до Китаю.
Там чоловіку Юлії запропонували роботу в галузі інформаційних технологій. Виховують 9-річних двійнят Марка й Олену. Сину Лесеві — 2 роки. Двічі на тиждень жінка має уроки китайської.
— До розуміння ще далеко, — каже. — Але чути мову, а не тарабарщину, за рік навчилася. Розбираю почуті фрази на словосполучення, ті — на слова, і пробую скласти загальну картину. На початку вересня вперше прочитала заголовки місцевого журналу "Космополітен".
У китайській багато діалектів. Більшість символів, ієрогліфів — однакові. Але звучання дуже відрізняється. Китайці ходять із записниками й ручками. В разі чого, можна запитання написати, щоб інша людина його прочитала.
Мені допомагає по дому тьотя Джу. Говорить діалектом нашої місцевості. Якщо їй дзвонить подруга з іншого міста, розмовляє з донькою Джу. А та вже перекладає матері.
Юлія мешкає на сході країни в місті Піньху.
— Неподалік — Шанхай, — продовжує Юлія Смаль. — До узбережжя Східно-Китайського моря — 20 кілометрів. Море — відкрите, виходить у Тихий океан. Червень — безкінечний дощ і сирість. Мокрим було все — одяг у шафах поцвів, посуд, дерев'яні дошки для нарізки. Спали в мокрих ліжках — постіль можна було викручувати. Виявилося, є спеціальні препарати. Ними обприскують шафи, стіни, посуд — аби не цвіли.
Влітку середньодобова температура — близько 40 градусів. Узимку — плюс 10. Однак удома — холодно, бо центрального опалення нема. Гріємося кондиціонерами.
Юлія Смаль має дипломи вчителя хімії та філолога. Готує книжку для 9–10-літніх "Життєпис речовин. Цікава хімія". Пише романи для жінок. Автор трьох книжок для дітей. Зараз у декреті. У Китаї навчилася маринувати огірки в соєвому соусі й готувати на грилі баклажани.
— Моя сім'я місцеву їжу не вживає. То загостра, то солодка, то дивна. Щоранку готую канапки, а на вечерю шукаю європейські рецепти в інтернеті. Хоча соєвий соус полюбили.
Китайці жартують, що їхня кухня — проста. Розпік на пательні олію, кинув усе, що маєш, перемішав, швидко обсмажив, закинув у воду і вариш. А потім заливаєш соєвим соусом. І так їси. Половина страв — солодкі. До цього не можна звикнути. Це можна тільки полюбити.
2 
1
Коментарі