"У сім'ї відбуваються дивні речі, — пише 52-річна Віра Адамівна з Хмельницької області. — Чоловік хворіє, на роботу не ходить. Лікарі не хочуть оформляти йому групу. До пенсії залишилися три роки. Дочка має дитину. Живе в цивільному шлюбі. Розписуватися не поспішає. Мешкають із чоловіком у нашому домі. На роботу влаштуватися не може. Судиться з банками, бо не встигає виплачувати кредит. Може, на нас порча? Руки опускаються, бо не знаю, що далі чекає".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Дістає з конверта фото подружжя — вусань обіймає за талію білявку у плетеній жилетці.
— Оформляйте всі документи, які підтверджують право чоловіка на виплати з інвалідності. Якщо лікарі просять хабарів, звертайтеся до правоохоронних органів. Правда на вашому боці. Доньці доведеться погасити всі кредити. Інакше банки вимагатимуть повернення боргу через колекторів. Почнуть описувати майно. Стосунки з чоловіком не узаконює з кількох причин. Не впевнена, що він той єдиний, з яким варто створювати сім'ю. А також боїться обпектися, як з першим коханим. Не підганяйте. Цього року все вирішиться.
"24 роки тому я зробила аборт, — пише 42-річна Оксана з Рівненської області. — Завагітніла від чоловіка, якого не любила. Це був випадковий зв'язок. Навчалася далеко від дому, батькам зізнатися не могла. Не мала грошей, щоб виховувати дитину. Згодом вийшла заміж. Життя почало налагоджуватися, але матір'ю так і не стала. Чоловік хоче нащадків, а лікарі кажуть, що я — безплідна. Боляче дивитися, як він тягнеться до племінників, бо власних дітей не має. Боюся, що знайде молодшу, яка народить сина й доньку".
Надсилає фото, зроблене біля бази відпочинку на Шацьких озерах улітку торік. Поруч сидять жінка в жовтому купальнику й чоловік у фіолетовій футболці. На столі — пиво, риба й раки.
— Чому не погоджуєтеся на пропозицію чоловіка всиновити дитину? Не вірте в байки про гени. У країні, де стільки бездітних пар, не має бути інтернатів. Збирайте документи й до кінця року станете щасливими батьками. Матимете і сина, і доньку. У сусідній області є братик з сестричкою, які чекають на всиновлення. Аборти в ранньому віці часто призводять до безпліддя. Годі картати себе. Якщо є можливість, обговоріть той випадок із психологом чи духівником.
"Із дружиною 18 років живемо між двох цвинтарів, — розповідає в листі 42-річний Валерій Олексійович з Львівської області. — Тут моєму батькові дали ділянку. Коли будувався, цвинтар був далеко від нас. Навколо простягалися плантації з цукровими буряками. А тепер — могили. Щодня когось відспівують або поминають. Ніколи мене цвинтар не тривожив. Батько казав: "Треба боятися живих, а не мертвих". Але пів року тому стався випадок, що добряче налякав. Дружина з сестрою поїхали в санаторій. Лишився сам у хаті. Коли чую, що по двору хтось ходить. Щось пошкреблося в шибку. Злякався, вимкнув телевізор, направився до дверей. Відчиняю, а за метрів 2 від порога — чорна постать. За зростом і статурою — чоловік. Боюся підходити ближче, тому питаю: "Що вам треба?" Він нічого не відповів. Постояв пів хвилини і розчинився в повітрі. Після того сам удома ночувати боюся. Як дружина їде до тещі, запрошую кума чи колег. Що то могло бути? Я був тверезий. Уже п'ять років у зав'язці. Нічого не вживаю, крім безалкогольного пива".
Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото кароокого чоловіка в зеленій сорочці. Він має шрам на лобі.
— Підозрюєте, що то був привид батька, який помер за кілька років до цього. Насправді, то була душа чоловіка, який укоротив собі віку. Рідні це від священника приховали. Замовили панахиду й поховали на кладовищі. Його душа упокоїтися там не може. Самогубців не відспівують у церкві й ховають за межами цвинтаря. Не втрачайте надії, що таки продасте будинок біля кладовища. Його можуть придбати під майстерню для виготовлення трун чи ритуальне бюро.
"Постійно сиджу на дієтах, — розповідає в листі львів'янка Аліна, 34 роки. — З дитинства була схильна до повноти. Після вагітності поправилася на 10 кілограмів, але за пів року схудла на 20. Їм мало, переважно овочі та фрукти. Чоловіку подобається, що я худа. А я боюся зірватися і розтовстіти. Таке життя приносить мало насолоди. Усі їдять, смакують, а мене переслідують фантомні запахи і смаки. Сама ні торта, ні паштету до рота засунути не можу. Одні огірки, буряк, шпинат".
— Поправляєтеся не через те, що їсте, а через гормональний збій. Зверніться до ендокринолога. Потрібна не дієта, а обстеження. Проблеми з гормонами маєте через регулярні стреси й нервові зриви. Заспокійливе не завжди допомагає. Спробуйте відпустити все, що напружує та нервує. Здивуєтеся, як легко і цікаво почнете жити.
"Втратив інтерес до справи, якою займаюся все життя, — пише 49-річний Юрій з Вінницької області. — Щоранку змушую себе йти на роботу. Зарплата мала, розвитку ніякого. Хочу щось змінити. Але коли згадую, скільки мені років, опускаються руки".
— Дарма ставите хрест на кар'єрі. Ідеальний час, аби змінити все на краще. Цифри в паспорті не повинні лякати. Записуйтеся на курси, здобувайте нову професію, стажуйтеся. Ніколи не пізно самовдосконалюватися. Самі здивуєтеся, як багато всього вдасться зробити. Заробітки зростуть, але вільного часу стане менше.
3 
1
Коментарі