— У вільний час займаюся творчістю. В голові придумую нові кліпи й постановки, обробляю народні пісні у стилі фольк. Малюю, пишу вірші. Зараз готую свою першу пісню. Завжди боялася, що не зможу її написати, — каже 15-річна Валерія ФУРМАН із Кривого Рогу на Дніпропетровщині. Влітку отримала гран-прі XVII-го Всеукраїнського благодійного дитячого фестивалю "Чорноморські ігри", що проходив у Скадовську Херсонської обл.
Потрапити на фестиваль намагалася три роки поспіль.
— Торік у ньому брав участь мій хлопець, їздила підтримувати, — говорить Валерія. — Цьогоріч поставила собі ціль — маю теж там виступити. Після подачі заявки запросили на кастинг до Києва. Пройшла всі етапи й опинилась у Скадовську у півфіналі. Не розраховувала на якийсь результат. Під час нагородження спочатку нічого не розуміла. Коли почула своє ім'я, просто пішла на сцену. Емоції накрили згодом.
Займатися у вокальній студії Валерія почала в 4 роки. Туди її відвели батьки. Мати 48-річна Олена працює в дитячому садку вчителем-дефектологом, батько Сергій, 54 роки, займається виготовленням меблів. Раніше обоє закінчили музичні школи.
— Іноді було велике навантаження, хотілося все кинути, — розповідає Валерія. — У музичній школі не було порозуміння з викладачами. Пам'ятаю, як приходила додому й плакала. Казала, що мені це не потрібно. Але все одно поверталася, бо розуміла, що без вокалу не можу прожити і дня. Довго не могла знайти себе. А тоді прийшла до улюбленого жанру — фольку.
— У школі часто брала участь у конкурсах, — продовжує. — Викладачі ставилися по-різному. Не хотіла, щоб мене возвеличували й ставили вище за інших учнів. Іноді прогулювала уроки, але за поважних причин. Навчатися було важко. Сім — середній бал мого атестата. Математика й фізика — темний ліс. Більше всього любила українську й російську мови. Ненавиділа шкільну літературу. Остання книжка, яку прочитала — "Аутсайдер" Стівена Кінга.
Цього року Валерія закінчила дев'ятий клас. Вступила до Київської муніципальної академії естрадного й циркового мистецтва на спеціальність естрадний спів.
— З п'ятого класу мріяла про це, — каже. — Переїхала до Києва, щоб навчатися й розвиватися в цьому напрямку. Знаю, що шоу-бізнес жорстокий, але хочу гнути свою лінію. Не можу співати так, як хтось придумав. Роблю це, як відчуваю сама.
Далеко не кожного назву другом. Можу спілкуватися з багатьма людьми, але довіряю лише двом — подружці і хлопцю. Зустрічаємося з ним уже рік. Маю вокального радника. Якщо треба порада — можу до нього подзвонити й спитати все, що треба.
3 
1
Коментарі