— Ще з садочка вирішила, що стану вчителькою. Розставляла ляльки і проводила для них уроки. Приїжджала до дідуся на Хмельниччину, збирала дітей з цілої вулиці та вчила таблички множення. Дорослі знали: як приїде Оля зі Львова, то всі будуть під наглядом, — каже вчителька молодших класів середньої загальноосвітньої школи №73 міста Львова 52-річна Ольга ЗЕЛІНСЬКА.
Вона має 31 рік досвіду роботи. З кінця 1990-х почала впроваджувати в навчанні інтерактивні методи. 2017-го стала фіналісткою премії Global Teacher Prize Ukraine.
— Я — вчителька в третьому поколінні, — розповідає Ольга Іванівна. — Після закінчення школи поїхала подавати документи в Дрогобицький педагогічний інститут. У приймальній комісії сказали, що дуже великий конкурс. Пропонували спробувати вступити на інші факультети, де менше претендентів. Відповіла, що приїду на іспит. У житті було не надто багато сприятливих ситуацій, труднощі доводилося долати частіше. Здається, що я всього досягла всупереч. Це загартувало.
У школі почала працювати після інституту.
— Коли донька пішла в перший клас, зрозуміла: не хочу, аби її вчили так, як мене колись. Наприкінці 1990-х — початку 2000 років почала впроваджувати методику роботи "Лицем до дитини", в центрі якої є зацікавлення, вміння і здібності учня. Завуч заходила в клас і казала: "Ти все бавишся? А коли дітей вчити почнеш?"
Допомагає учням розкритися театральна педагогіка. Перед Новим роком виготовляли корони, міряли їх і розігрували сценки. Коли продзвенів дзвінок, діти зняли корони, а один гіперактивний хлопчик попросив дозволити залишитися в ній. Не заперечувала. Він з розгону добіг до дверей і зупинився: "А як я у короні бігатиму?" Сказала, що тепер має спробувати поводитися по-королівському. Цілу перерву він ходив спокійно.
Разом з дітьми обговорюємо та встановлюємо правила, яких у класі треба дотримуватися. З батьками буває важче. В садку розказувала про нову методику. Після цього почула відгуки: "Чого це вона прийшла? Ліпше сказала б, скільки зошитів купити, які олівці та як дитину навчити читати". Батьки починають цінувати роботу вчителя-новатора, коли бачать, що в школі їхній дитині добре. Якось одна мати мала забрати доньку з останнього уроку. Дівчинка розплакалася. Я злякалася — думала, її хтось образив. Та школярка відповіла: "Не хочу йти додому, мені тут гарно!"
Ольга Зелінська любить вишивати й подорожувати. Має в колекції понад 40 сортів гладіолусів.
— Моя мама — вчителька початкових класів, — каже Зелінська. — Завжди була для мене прикладом справедливості й безкорисливості. Вона — росіянка, а тато — українець. Від народження знала дві мови. Коли ми переїхали до Львова, ходила до російськомовної школи. Вчителька української змогла залюбити мене в рідну мову. На початку 1980-х приїхала до родичів у Росію. Ходила там у вишиванці. Сказала мамі, що мушу її взяти, щоб всім показати, що я — українка.
2 
1
Коментарі