Житомирянка стала бабою у 32 роки
"Доньці Світлані 16 років, — пише 49-річна Людмила з Івано-Франківська. — Половину життя вона мешкає з нами. Знає, що ми її вдочерили. Ми з Олегом довго зважувалися на це, хоч не могли мати дітей. Мені часто снився однаковий сон. Ніби блукаю лісом, а хтось кличе "Мамо!" Озираюся, але нікого не бачу. Одні ялинки навколо. Потім було два роки тяганини з документами й зустріч, що змінила життя. Доня схожа на нас із чоловіком. Цієї весни наснилося, що сильно стріляють. Я сховалася під дубом. Тремчу, раптом чую, знову хтось гукає: "Мамо!" Тільки голос інший. Розповіла чоловіку. Він посміявся. Більше дітей мати не хоче. Збирає гроші Світлані на університет, а я не уявляю, як відпущу її навчатися в інше місто".
Листи коментує київський біоенергетик Мирослав Олійник. Сканує долонею фото подружжя та їхньої доньки. Троє русяві, зеленоокі. На дівчинці — джинсова курточка, на шиї — срібний ланцюжок із гербом.
— Донька поїде навчатися у столицю, але навідуватиметься додому часто. Ваш зв'язок не перерветься, бо зідзвонюватиметеся по кілька разів на день. Ближчої та надійнішої людини в неї немає. Любить вас, хоча рідко демонструє почуття. Настане період, коли захоче розшукати біологічних батьків. Допоможіть, чим зможете. Коли снилися ялини — всиновили доньку. Дуб — передвісник того, що скоро в сім'ї з'явиться син. Не приймайте рішення одноосібно. Дочекайтеся, доки на це зважиться коханий.
"Сину Олегу 40 років, а він досі парубкує, — пише 68-річна Лариса з Полтавської області. — Кохає одну жінку, хоча має трьох дітей від інших. Юля йому подобалася ще зі школи, але рано завагітніла й вийшла заміж за його однокласника. Той хлопець ніколи її не любив. Олег через нерозділене кохання страждав. Я бачила, але нічого не могла змінити. Син почав зустрічатися зі старшою жінкою. Я зраділа, що за голову візьметься. Але коли вона народила йому сина, закрутив роман з іншою. Та була заміжня. Мала двох дітей. Завагітніла від Олега, та чоловіка кидати не схотіла. Тому Олег пішов до сусідки. Вона удвічі за нього молодша. Любить гроші. Народила йому дитину й думала, що доїтиме його все життя. Але він розкусив, що то за жінка, й повернувся додому. Тепер платить усім аліменти, але сім'ї не має. Поглядає з сумом у двір до Юлі. У неї вже діти заміж повиходили. Тримається за свого Сашку, а він того не вартий. Пів року вдома не живе. Ночує то в однієї, то в іншої. Бачить усе село, що то за мужик, тільки нікому їй відкрити очі на правду. Якби зійшлися, обоє стали б щасливі".
Біоенергетик запалює свічку. Обводить нею навколо фото Олега та Юлії, зробленого 25 років тому. Парубок стоїть поруч із дівчиною в чорній шкільній формі. Свічка капає на стіл, димить, шкварчить, але не гасне.
— Стосунки Юлії й Олега матимуть продовження, якщо припинить викликати в неї ревнощі та почне завойовувати турботою. Вона розлучена, але про це нікому не говорить. З'їдуться до кінця року, якщо чоловік буде наполегливіший. Та час від часу виникатимуть конфлікти з її першим обранцем. Він пиячитиме, повертатиметься додому й розпускатиме руки.
"Донька народила у 17, а внучка — у 15, — пише житомирянка Олександра, 59 років. — Віра була наймолодша в сім'ї. Після школи її однолітки пішли в університети, а вона — вийшла заміж. Народила Мирославу. Я натішитися не могла розумній, гарній, працьовитій дитині. Вона з хлопцями не зустрічалася, на дискотеки не ходила, а торік втратила апетит, постійно нудило. І подумати не могла, що вагітна. Повезли до лікаря з підозрою на апендицит, а діагноз шокував. Батькові дитини 20 років. Закінчив коледж. Ніде не вчиться, робить із бригадою ремонти. Дитині допомагає грошима. Каже, коли Мирослава підросте, вони одружаться. Його батьки за рік жодного разу не провідали онука. Мирославі треба закінчувати школу та їхати вчитися в Київ. Донька проти. Каже, що не глядітиме її дитину. Сердиться, що її зробили бабою у 32 роки. Я няньчитиму, занапастити життя внучці не дам. Вірю, що знайде хорошого чоловіка і створить міцну сім'ю".
— Онука зробила вибір. Навчатиметься заочно, а долю поєднає з батьком дитини, бо любить його. Не намагайтеся переконати її в іншому. Допомагайте виховувати правнука. Не тягніть з операцією на колінному суглобі. Діти допоможуть зібрати гроші на неї. Забудете про біль, почнете ходити без ціпка.
"2014-го втратила на війні сина, в березні цього року — внука, — розповідає в листі 63-річна Євгенія з Київської області. — Івана я виховувала сама. Невістка зустріла іншого чоловіка й виїхала жити в Польщу. Просила внука лишитися вдома. Гарно вчився, мріяв стати юристом. Але стримати була безсила, як і його батька. Обоє понад усе любили Україну. Тепер лишилася сама. Маю дві квартири. Одну планую продати, бо квартирантів немає, а їздити до неї 2 години електричкою. Вона мені дорога, як пам'ять, бо там народився син Микола. Недавно ходила на його могилу й зустріла жінку, яка садила квіти. На лавці її чекав хлопець років 10. Микола не зізнавався, що когось мав. Хотіла її розпитати, звідки знає сина. Але вона тільки привіталася і швидко пішла. Може, маю ще одного внука, але не знаю про це".
Надсилає фото бороданя у військовій формі. Біоенергетик кладе долоню на світлину, заплющує очі.
— Ваші здогадки правильні. Хочете знати правду, розшукайте жінку, яку зустріли біля могили сина. Усе підтвердить ДНК-експертиза. Здивуєтеся, як за кілька місяців чужі люди стануть сім'єю.
"Нашу націю не перемогти, — пише львів'янка Катерина, 47 років. — Мати сім років тому купила місце на цвинтарі, хоча відмовляли її всією сім'єю. А в червні його продала, щоб віддати гроші на армію. За них волонтери купили авто для хлопців, які тримають оборону на передовій. Мамі 74 роки. Самій вести господарство важко, але переїжджати до мене чи сестри не хоче. Болять ноги. Коли не може дійти до магазину чи аптеки, просить допомоги в сусідів. Я не хотіла, щоб її доглядали чужі люди. На літо планували переїхати до неї, бо працюємо з чоловіком дистанційно. Але вона відмовилася. Коли я навідалася без попередження, застала там чоловіка, який представився її співмешканцем. Про стосунки з ним ні мені, ні сестрі мати не розповідала. Він на багато років молодший. Не знаю, як ставитися до такої новини".
— Не шукайте проблему там, де її немає. Документи на будинок забрали, бо боїтеся, щоб мати не приписала чоловіка в домі чи не оформила на нього заповіт. Хоч він і молодший, але порядний і скромний. Корисливих цілей не переслідує, допомагає матері по дому й господарству. Боятися нічого. Варто порадіти, що поруч із матір'ю є надійна людина в такі складні часи. Вас ощасливить син. Отримає запрошення на нове місце роботи чи навчання, переможе в олімпіаді чи змаганні.
"Газету по-українськи" можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
2 
1
Коментарі