Три десятки ікон, написаних на ящиках з-під набоїв, снарядів та мін, показують у столичному заповіднику "Софія Київська". Виставку "Ікони під час війни" відкрили 24 лютого.
Ікони розвісили на стінах. Намальовані на темних, місцями потрісканих, дошках із нерівними краями. У нішах під стінами стоять два розписані ящики. Навісні замки на обох іржаві.
— Ящики привозили із зони АТО військові й волонтери. Найбільше — із селища Піски на Донеччині, — розповідає іконописець 38-річний Олександр Клименко. — Майже жодної цілої дошки не привезли — всі поламані, із цвяхами й дірками від куль. Від них пахне порохом і війною. З ними нічого не робив перед малюванням. Хотів, щоб слід війни залишився. В одній залишив папірець, яким хтось закрив дірку від кулі. На іконі із Спасителем — три цвяхи. Вони в тому місці на тілі Ісуса, коли його розіп'яли.
Олександр розпочав писати ікони на ящиках із війни чотири місяці тому.
— Тоді на одній благочинній виставці ікону знайомого художника купив добровольчий батальйон. Наступного дня поїхали разом на місце його базування передати ікону. Там побачили ці дошки. Руки почали чесатися — так хотілося їх розписати.
Вициганив у хлопців кришку одного ящика. Коли взяв, був вражений. Дошка була створена за тим же принципом, що й традиційна іконописна. Ззаду на ній є шпуги — шматки більш тонкого дерева, що фіксують дошку.
До розпису дощок долучилася дружина художника Софія Атлантова. Працювали у власній квартирі.
— Маємо трьох дітей. Вони постійно заважали, але до ікон не торкалися, — продовжує Олександр. — Цього навчив мене дід, теж був художником. Якось прийшов до нього в майстерню і поставив один мазочок на картині. Дід побачив і сказав: нащо ти це зробив? Тепер не розмовлятиму з тобою. Не говорив зі мною тижнів зо два.
До Олександра підходить теща — художниця 62-річна Наталія Волобуєва. Вона є племінницею живописця Тетяни Яблонської. Її мати Олена — теж художниця. Жінка невисока й худорлява. Ікони Волобуєвої також показують на виставці. Підводить до роботи "Покров Божої матері". На дні ящика з-під снарядів намалювала український пейзаж, на кришці — небо із святими. Працювала над ним чотири дні.
— Коли розписувала, весь час тремтіли руки, такий струмінь сили йшов від ящика. Це була не потужність зброї, а сила мужності наших військових. Дошки на війні вбирають думки, слова і вчинки господарів, — розповідає художниця. — Волонтери роздобули для мене кілька пошматованих ящиків. На одному написала ікону "Різдво". Раніше в ньому було 880 патронів. Це — 880 життів, бо теоретично кожен патрон несе смерть. Мені хотілося це врівноважити народженням.
— Ваші роботи потрясаючі, — до Наталії підходить сива жінка в сірому пальті. — Сиджу тут і балдєю. А ви ж донька Олени Яблонської? Дуже на неї схожі.
— Це точно, — відповідає художниця. — У молодості такої схожості не було. А тепер дивлюся у дзеркало і здається, що з того боку мама каже: добрий день.
Наталія Євгеніївна веде до ікони "Пелікан". На ній білий птах дзьобом до крові розкльовує крило. Дошка поламана, краї нерівні. З боків шурупами прикручені дві іржаві залізяки.
— Це дуже поширена в Україні ікона, — каже автор. — Пелікан — символ жертовності. Коли він не має чим годувати пташенят, то годує своїм тілом. Так само зараз мають чинити всі українці.
1 
1
Коментарі