— Зачем ты ехал в тот Киев? Такого молодого угробили, — кричить із натовпу сивий чоловік. 7 серпня у Вінниці з обласного моргу виносять труну з тілом 41-річного Дмитра Гройсмана, голови Вінницької правозахисної групи.
5 серпня Дмитро о 8.15 потягом Одеса — Москва поїхав у Київ.
— Сказав, що йому подзвонили з Адміністрації президента, призначили зустріч, — розповідає колега-юрист Олександр Клепач, 62 роки. — Вони з Портновим (Андрій Портнов, радник президента України. — "ГПУ" ) розробляли новий Кримінальний кодекс. Не перший раз їздив. А тут вияснилось, що Портнов його не запрошував. Весь день Діма не брав трубки. Ми обдзвонили всі київські морги, в одному знайшли його вже близько одинадцятої вечора. Його туди привезли труповозкою. Де він був до того — не знаємо.
О 13.00 у дворі біля моргу збираються кілька сотень людей. Заходять прощатися. Мати 73-річна Мюда Мойсеївна біля труни втирається хустинкою. Дружина Світлана, білявка з непокритою головою, не зводить із чоловіка очей.
— Ходят слухи, что Диму убили, — каже товариш 44-річний Андрій Бондаренко. — Но все близкие знали, что у него неизлечимая болезнь сердца. Ее диагностировали в 2009-м. Он — медик, понимал, что жить ему три-пять лет.
У затінку на лавці сидить батько 73-річний Леонід Матвійович. Курить цигарку за цигаркою. Поряд — подружжя Сафарових.
— Когда Дима нам помог, он стал членом нашей семьи. Мы отложили все дела, оставили 5-летнюю дочь у соседей. Приехали на автобусе попрощаться, — змахує сльози азербайджанець Фірдосві Сафаров із міста Могилів-Подільський. Два роки тому Гройсман захистив його від знущань начальника місцевого райвідділу міліції. — Дима узнал мою историю из прессы, приехал и предложил помощь. Меня до полусмерти избивали за то, что нерусский.
На прощання відведено 2 год.
— Большинство, кто здесь собрался, чем-то обязаны Дмитрию, — каже 28-річний Кирило Ананьєв із Москви. — Мы с женой Ольгой были политическими активистами в России. Дима помог ей получить статус беженки. Вместе с Димой в этой стране умерла демократия, правда и закон.
Однокласники й учителі кажуть, що Гройсман не визнавав авторитетів, мав свою думку і боровся з несправедливістю.
— Он дотошно изучал в деле каждую запятую и потом тыкал в морду прокурору, — розповідає друг та партнер Руслан Імереллі, 53 роки. — Он был неугоден кому-то из органов прокуратуры.
О 14.45 люди утворюють живий коридор. Шестеро чоловіків виносять труну. Присутні аплодують.
Родина Гройсманів — євреї, тому на похороні немає священиків і музики.
— Я приїхала попрощатися з людиною з великої букви, — схвильовано говорить киянка 56-річна Любов Трофимова. — Не належу ні до його колег, ні до тих, кому він поміг. Слідкувала за його інтерв'ю. Його думки були співзвучні з моїми. Мав чудове почуття гумору. Хворим серцем дороги пробивав.
На міському кладовищі "Підлісне" розпорядник зачитує біографію Гройсмана українською та російською вперемішку. Люди, яким він допомагав, виголошують промови. Слово беруть 11 людей.
— Дима помагал всем. И темным, и белым, — темношкірий 42-річний Нодір Мухамед говорить із сильним акцентом. Не може стримати сліз, закриває рукою обличчя, відходить.
Першою прощається мати. Обціловує обличчя сина. Зупиняється, торкається його лоба.
— Тут вм'ятина, — показує.
— Це після розтину, — каже Світлана.
— І кров на губах. У кого є фотоапарат? Сфотографуйте, будь ласка, — не зважає на невістку Мюда Мойсеївна. — Невідомо, хто його зустрів із поїзда. І як він опинився в морзі.
Кілька фотографів знімають покійного.
— Давид, треба попрощатись, іди, — знайомі підштовхують сина Гройсмана, що стоїть позаду. Він протискається до труни. На півдорозі зупиняється — гробарі вже закривають кришку.
— Рідні запрошують прийти на вечір пам'яті через рік, — каже розпорядник. У євреїв в день похорону поминальні обіди не роблять.
6 років життя щонайбільше давали лікарі Дмитрові Гройсману 2009-го. Його хворобу не можна було ні лікувати, ні оперувати. Про це він написав у блозі в "Живому Журналі". На судових засіданнях просив виступати сидячи.
2 
1
Коментарі