83-річний Федір Бойко із села Лукашівка Монастирищенського району Черкащини має 2% зору. За три останні роки написав шість книг.
Федір Максимович живе в родині своїх друзів — Лідії та Михайла Мукомелів. Переїхав до них торік. 2002-го померла дружина. Дітей не мали.
— Трохи тиск останнім часом скаче, а так — жити можна, — усміхається Федір Максимович. У хаті Мукомелів він має власний кабінет. Часом підсобить по господарству, погодує домашню птицю. Сільська бібліотекарка Лідія Мукомела допомогла йому підготувати рукописи книг.
— Почав писати ще в школі — п"єски для сценок. Завжди носив із собою маленький зошит і ручку. Занотовував усе, що приходило на ум, ніколи не римував, — каже Федір Максимович.
— Першого вірша надрукував іще до війни в столичному журналі "Піонер". Поки ще бачив, рукописи складав у комору. А 1990-го зовсім осліп. Купив магнітофон, щоби писати на касети. Як жінки не стало, попросив Ліду впорядкувати мої рукописи. Глянула вона на купу списаного паперу і ахнула. Більшість рукописів переточили миші.
2006-го Федір Бойко та Лідія Мукомела написали історію Лукашівки. Потім видали дві книги "Лихоліття" про голодомор 1932–1933 та 1946–1947 років.
— Прослухав 50 касет. У мене лежало на смерть 12 тисяч гривень. Я рішив, що помирати мені рано. Ото і посягнув на недоторканний запас, відніс у друкарню. Не жалів ані грама.
Коментарі