— Жити тут лишилися пенсіонери, працівники теплоелектростанції і неблагополучна молодь. Викликів нам вистачало. Раз сусіди побилися, молодший старшому розбив голову. Потім дві дівчини не поділили хлопця. Одна своїй суперниці ледве не повідкушувала пальці на руці, рани брали на шви, — розказує 28-річний Олександр Полунін, старший дільничний інспектор Придніпровського райвідділу міліції Черкас.
Він із товаришами місяць служив в зоні АТО. 4 вересня повернувся до Черкас. Із загоном міліціонерів охороняв Вуглегірську ТЕЦ, лікарню, мости, забезпечував громадський порядок.
— За тиждень до від'їзду врятували під час пожежі сім'ю з шести осіб, серед яких було двоє дітей, — згадує Олександр. — Випадок стався у селищі Луганське Артемівського району на Донеччині. Ще з трьома товаришами їхав вулицею Пушкіна. Над одним двором побачили дим. А біля тину зібралися люди. Ми зупинилися. Хтось у натовпі сказав: "Чого це привалив спецназ?" Дивимося, палає дах сараю, з вікон і дверей валить дим. Питаємо зівак, чи є всередині люди. А вони кажуть, що з хати ще ніхто не виходив.
— Вогонь уже зачепив дах кухні, де заховалися господарі, — розповідає міліціонер "Грифона" 24-річний Сергій Онопа з Кам'янки на Черкащині. — У кутку забилися бабуся з дідусем і молоде подружжя, років по 30. На руках у жінки була 2-річна дитина. Вони були в шоці. Питаємо, чого не виходять на вулицю. Кажуть: та воно зараз погорить і затихне. Ми з криком їх вивели, бо не хотіли йти. Спитали, чи є дома ще хтось. Кажуть, у хаті осталася дитина. Як батьки могли залишили її напризволяще? Туди мерщій кинувся Діма.
— Вогонь уже перекинувся на дах, у дворі літали шматки шиферу, який від високої температури почав "стріляти", — говорить черкащанин Дмитро Коляденко, 25 років. — Я забіг у хату, почав шукати по закутках дитину. 4-річний хлопчик ховався за диваном. Схопив його і поніс на вулицю до мами.
— Черпали відрами воду з балії й лили на вогонь, — продовжує. — А сусіди просто стояли і дивилися, як хата горить. Дехто навіть сміявся. Ми спитали, чи викликали пожежників. Кажуть: аякже. Але ті не їхали. Ми передали дільничному інспектору зі Світлодара, щоб подзвонив на 101. Він набрав одразу до начальника, поскаржився, чого машини немає. А той каже, так ніякого виклику про пожежу не було.
— За кілька хвилин приїхали рятувальники. Один із них із задимленого сараю витягував скутера. Мотоблок діставати вже не стали. Треба було гасити вогонь. Рятувальники сказали: якби ми не нагодилися, від вибуху техніки в повітря злетіло б усе господарство, — каже Дмитро Коляденко. — Люди після цього випадку почали краще до нас ставитися. Коли ми проїжджали селищем, махали нам руками. Раніше відверталися. Одного разу проходила бабуся. Зупинилася, обличчя зле. Питає: ви ще не здохли? Російська пропаганда там працює добре. Люди слухають радіо ДНР.
Коментарі