36-річна Тетяна Шевчук із селища Верхнячка на Черкащині живе в центральній районній лікарні міста Христинівка. Там перебуває її син Семен, 1 рік. Його готують до оформлення у будинок маляти. Свекруха через суд добивається, щоб невістку позбавили материнських прав.
У Верхнячці Тетяна жила з двома дітьми у власній однокімнатці. Підробляла приватними уроками англійської мови. До декрету працювала в школі та дитячому садку. Має трьох дітей — Семена, 8-річну Софію та Івана, 14 років, який живе в Умані з її першим чоловіком. Із другим — Олексієм Шандровським, батьком Софії та Семена, — розлучилася 2005-го.
— Терпіти його ставлення до себе і до дітей я більше не могла, — пояснює причину. — Бив мене, принижував, називав як хотів. Ніколи по господарству не допомагав. Але після розлучення знову зійшлися. Прожили до літа минулого року.
Торік у вересні Олексій побив Тетяну.
— Я написала заяву в міліцію, зняла побої. А свекруха, аби врятувати сина від відповідальності, поскаржилася, що я психічнохвора. Вона ніколи мене не любила. Я погодилася пройти обстеження, аби довести, що здорова, щоб дітей лишили зі мною.
На перевірку Тетяна поїхала до Черкаської обласної психіатричної лікарні в місті Сміла. Пробула там місяць.
— Софійку помістили в приют, а Семенка — в лікарню у дитяче відділення. Оставити дітей не було з ким. Моя мама живе на Вінниччині. Домовилися, що вона через тиждень приїде й забере онуків. Але Софійку забрала до себе свекруха. Чоловік від них відмовився. Коли з лікарні вийшла, виявилося, мене хочуть позбавити прав на обох дітей. Кажуть, що я погана мама. Але ж я сама їх виховувала і забезпечувала всім. Їжу, одяг, усе необхідне купувала. Вони доглянуті та здорові.
— У психлікарні довідки на руки мені не видали, але лікар сказав, що я здорова адекватна людина, — продовжує. — Як можна віддати дітей чоловікові, який казав, що їх живими абортами зробити треба? Коли ще вагітна була Софійкою, просив, щоб аборт зробила. Я не погодилася. Дуже сердився, коли дитина плакала. Воно ж маленьке, щось болить чи так чого, і плаче вночі, як усі діти. Він і за це мене бив. Казав, що дитину порубає і мене разом із нею. Було таке, що вся синя від побоїв ходила. Збирала речі, їхала до мами з дітьми. Він тоді за тиждень-два приїздив, вибачався, просив, щоби повернулася. Мабуть, я любила його, це ж батько моїх дітей, тому прощала. Семен у нас народився, коли вже так жили. Батьківства він не визнавав. Тільки забирав дитячі гроші. Їв у нас, бо був завжди голодний. Я з лікарні не піду, а коли Семенка в дом малютки повезуть, і там з ним буду.
— Ця сім'я у нас на обліку як така, що потрапила у кризову ситуацію, — говорить начальниця служби у справах дітей Надія Адаменко, 44 роки. — Зараз справа у прокуратурі. До вирішення її у суді хлопчик буде у будинку дитини. Якщо суд вирішить, що матір треба позбавити батьківських прав, то Семенка заберуть родичі.
У лікарні, де зараз Семен Шевчук, говорять, що він здоровий і доглянутий.
— Дитина до нас потрапила у нормальному стані, здорова, чистенька, — розповідає завідувач Надія Губська, 52 роки. — На свій вік розвивається нормально. Мама веде себе адекватно. Дозволили їй лежати з ним. Хлопчикові тяжко бути самому в чотирьох стінах.
4 
1
Коментарі
16