— Свекри запросили нас до себе зустрічати 2000 рік, — розповідає методист Козівського будинку культури на Тернопільщині 38-річна Світлана Андрушків. — Вони живуть у селі Цигани Борщівського району. Чоловік із сином раніше поїхали. Я вибралася з дому о четвертій вечора 31 грудня. Прийшла на вокзал, а рейс скасували.
Повертатися додому і святкувати Новий рік на самоті не хотіла.
— Дивлюся — стоїть сіра "волга". Питаю водія, скільки буде коштувати поїздка. Не пам"ятаю, яку суму назвав, але таких грошей не мала. Стою на вокзалі, мерзну, ледь не плачу. Водій пожалів мене. Каже, зробить мені подарунок на Новий рік. Питає, що робити вмію. А я співаю добре, виступала на фестивалях "На хвилях Світязя", "Червона рута". Таксист набрав пасажирів, одне місце було вільним. Він запросив мене на переднє сидіння. Загадує: "Сказали, що вмієте співати — співайте!". Хоч-не-хоч, а мусиш. Питаю: якого репертуару бажаєте? Він народних пісень попросив.
Їхали до села 45 хв. За цей час Світлана виконала понад 20 пісень.
Таких грошей не мала
— Спочатку пасажири, що позаду сиділи, сміялися. А потім чую, підспівують мені. За 10 хвилин вся машина горланила. Доїхали до повороту на село. Їм далі прямо, а мені ще 3 кілометри йти. Шофер каже: "Нє, таку артистку варто підвезти". І повіз мене до самої хати. Більше я його не бачила.
2 
1
Коментарі