— 1 квітня працівники столичного метрополітену нагримали на мене, нахамили й виставили. Написав до поліції заяву за принизливе ставлення, — розповідає 29-річний Анатолій Варфоломеєв з Києва. 2010-го чоловік втратив зір. Містом пересувається за допомогою тростини. Півроку тому йому подарували поводиря — лабрадора Тайгера. Його із собакою не пустили до столичної підземки.
З Анатолієм зустрічаємось у нього на роботі. У студії йоги в Оболонському районі столиці має свій кабінет. Працює масажистом-реабілітологом. На роботу собаку не бере, бо тут її ніде тримати.
— Того дня мені потрібно було поїхати в незнайоме місце. Вирішив взяти Тайгера, — каже Анатолій. — На станції метро Чернігівська мене не пропускали. Я сказав, що собаки не лишу. Він був у наморднику, на повідку. За законом, маю право вільно пересуватися скрізь із собакою-поводирем. Пропустили.
О 21:30 повертався через станцію Університет. Показав посвідчення інваліда. Мені сказали, що не маю права їздити в метрополітені із собакою. Треба перевозити його у клітці, бо ескалатори для тварини небезпечні. До цього Тайгер їх долав добре. Коли потрібно було сходити і заходити, перестрибував.
Працівники метрополітену порадили повертатися додому наземним транспортом. Мені додому — майже 17 км. Наземним транспортом із пересадками їхати 2 години мінімум.
Додому довелося повертатися на таксі, доплативши за перевезення пса.
Доглядати за собакою Анатолію допомагає молодший брат і мати. Тайгеру через півмісяця буде рік. Він — перший собака-поводир, якого готують в Україні кінологи. Займаються з ними кілька останніх місяців.
— До цього я постійно пересувався з тростиною, — продовжує Анатолій. — У нас середовище до цього не пристосоване. На зупинках не оголошують, який маршрут під'їжджає. Відсутні звукові світлофори. Майже немає тактильної плитки (завдяки рельєфу скеровує людей із вадами зору в правильному напрямку. — ГПУ). Є тільки на нових станціях метрополітену.
Пес — моя безпека і допомога. Поки що є лише два випадки, коли навчених тварин благодійники дарували з-за кордону. Хочу, щоб в Україні з'явилася кінологічна служба виховання поводирів.
Крім масажу, чоловік інструктує, як орієнтуватися з тактильною тростиною. Зараз навчає військового, який у зоні АТО втратив зір. Анатолій хоче потрапити в параолімпійську збірну України з триатлону. Посилено тренується.
— Часу мало, але для Тайгера намагаюся знайти, — говорить Варфоломеєв. — Щоб навчати поводиря, потрібно від року до півтора. Собака має бути насамперед врівноважений і слухняний. Годяться німецька вівчарка чи лабрадор.
Тайгер знає багато команд — сидіти, лежати, до мене, поряд, стояти, додому, смітник, магазин, ліс. Зараз вивчаємо "лавка". Обводить мене навколо всіх перепон — калюжі, ями, стовпи. Людей ще не так оминає, бо йде до них гратися. Подає мої речі. Зупиняється перед дорогами і східцями.
Із собакою спільну мову знайшов одразу. Як тільки він приїхав до мене, поліз цілуватися й облизувати. Сумує, коли мене немає. Любить гратися. Ставлюся до Тайгера не надто вимогливо, бо не хочу забирати в нього дитинство.
2 
1
Коментарі