55-річний Микола ШПИЛЬОВИЙ із села Криштопівка Драбівського району на Черкащині із дружиною 54-річною Наталією Сергіївною відсвяткували "кам'яне" весілля — 33 роки подружнього життя.
— Відзначали цю дату у своєрідній весільній подорожі. Поїхали в мої рідні Мельники на Чигиринщину. Біля Гайдамацького ставка посиділи на лавочці під калиною. Випили вина, поїли бутерброди. А потім пішли на мистецький фестиваль "Крутий заміс". Там була толока, проводили майстер-класи з гончарства та ліплення. Виступали багато колективів. Був казкар Сашко Лірник і гурт "Лісапетний батальйон", — каже Микола Шпильовий.
Із Наталією Сергіївною познайомився за рік до весілля. Чоловік тоді завербувався лісником-спостерігачем у заповідник Забайкалля.
— Я отримав від сестри Люби лист, — згадує Микола Васильович. — Написала, що має хорошу подругу Наташу. Працює з нею в Черкасах на заводі хімволокна апаратницею. Фото не вислала, але дала адресу. Попросила, щоб я їй написав. Я відправив листа Наташі. Писав, що працюю за сім тисяч кілометрів від рідного дому, розказав про свою роботу. Від неї прийшла відповідь, і ми почали переписуватися. У 21 рік я звільнився. Не захотів так більше жити — сидіти на кордоні тайги вдвох із напарником, без світла, цивілізації і людей. Добратися туди можна було лише вертольотом. Найближчий населений пункт — за 100 кілометрів. Пошту привозили раз у чотири місяці.
Микола Шпильовий повернувся до батьків у село Мельники. Влаштувався інструктором зі спорту.
— Коли Люба показала мені фото Наташі, вона мені не сподобалася. Кажу: "Та щось повненька". Але після зустрічі моя думка змінилася. Перед Новим роком повіз Любі сумку від батьків. Тоді познайомився з Наташею. Вона мені сподобалася. З голови не виходила.
26 квітня 1986 року дівчина приїхала в гості до Шпильових.
— Пам'ятаю, як подруга показала армійську фотографію Колі. Красивий, високий, у формі прикордонника. Я одразу закохалася, — розповідає Наталія Сергіївна. — Ми з Любою часто їздили одна до одної. Ходили в клуб, на весілля чи проводи в армію. 26 квітня приїхала до них надвечір. Коля запросив пройтися до ставка. Він у лісі, за 3 кілометри від села. Сиділи й розмовляли на колоді. Коли поверталися додому, заблукали. Попали в якусь канаву. Було страшно.
— Як знайшли стежку, вже трималися за руки, — продовжує Микола Васильович. — Обнялися. Вийшли на гору й так нам стало весело. Біжимо вниз, а над нами зірки світять. З мого радіоприймача звучала пісня Олександра Барикіна "Букет". І я тоді подумав, що буду Наташі пропонувати одружитися. Коли прийшли додому, сіли під сараєм на колодах. Раптом на приймачі прорвався "Голос Америки". Повідомили про аварію на Чорнобильській АЕС. В душі появилася якась тривога. Тоді зробив Наташі пропозицію. Зайшли в хату й сказали батькам. Вони були не проти. Коли поїхав знайомитися до Наташиних батьків, побачив, що вони такі ж прості, як і мої. Теж мали трьох дітей — сина і двох доньок.
Шлюб реєстрували в селі Мельники Чигиринського району на Черкащині, звідки чоловік родом.
— Знайти наряд тоді було проблематично, — розповідає Наталія Сергіївна. — Можна було щось придбати у весільному салоні в Черкасах, але запрошення давали лише тим, хто збирався в обласному центрі реєструвати шлюб. Ми подали заяву ще й у черкаський загс. Та в салоні, крім кілець на машину і стрічок, більше нічого не було. На базарах тоді почали появлятися весільні сукні, які шили на дому. Але мого розміру не знайшли. Плаття пошили на замовлення. Фата і віночок теж були в дефіциті. Взяла у родичок. На Колю не могли підібрати костюм по росту. Виручила родичка, яка в Кам'янці була завмагом. Купили "трійку". Туфлі в тон не знайшли. Взяли світлі.
— 1986 рік був безалкогольний. Тому горілку на весіллях розливали з чайничків, — додає Микола Васильович. — Спочатку відгуляли весілля в мене, а потім Наташа поїхала готуватися до святкування у своєму селі. Здарували нам три тисячі карбованців. Це — майже половина вартості машини. Ми їх потратили на меблі, магнітолу й одяг.
Після весілля молодята тиждень пожили в батьків Миколи. А потім перебралися на дачу його дядька.
— Наташа влаштувалася кухарем у дитсадок. Але засумувала за містом. І через рік ми поїхали в Черкаси. Працювали на заводі. Половину моєї зарплати платили за квартиру. Згодом через інфляцію жити стало важко. Перебралися до батьків Наташі. Поряд почали зводити собі хату. Будувалися сім років. За рік до вхідчин у нас народилася Лєна, а через три — Свєта. Зараз доньки в Києві. Старша — продавець, молодша — кухар-кондитер.
Наталія Шпильова працює прибиральницею, її чоловік — охоронцем.
— Я захоплююся фотографією, люблю читати, подорожувати на велосипеді, — каже Микола Шпильовий. — Наташа має гарний голос. Її все життя запрошували кудись співати. Зараз вона — учасниця сільського самодіяльного хору.
3 
1
Коментарі