Вісім місяців 21-річна Яна БАЛИЦЬКА з Шепетівки на Хмельниччині чекала з війни свого коханого Олександра ДИМЧЕНКА, 20 років. Зробив їй пропозицію, коли їхня частина повернулася на ротацію. Весілля планують зіграти цього літа.
— Із Сашею познайомилися торік у соцмережі, — розповідає Яна Балицька. — Він давно був підписаний на мою сторінку, та його профіль був закритий. Якось приїхала в гості до подруги. Побачили, що Саша відкрив свою сторінку і виставив гарне портретне фото. Сказала Ілоні: "Дивися, який красивий хлопець!" Вона порадила написати йому. Довго відмовлялася. Казала, дівчині не пасує робити перший крок. Але подруга таки вмовила. На моє "Привіт! Як справи?" відповів моментально: "Все чудово. Я на роботі, в наряді. Ти як там? Що робиш?". Так і зав'язалося спілкування. Якби не подруга, то я б не наважилася. Тому вдячна їй.
Саша потім розказував: "Коли ти написала, я забув про все на світі". Через тиждень після знайомства подзвонив і попросив, щоб я на хвилинку вийшла. На вулиці чекав його друг із величезним букетом астромерій. Була в шоці, не знала, що Саша такий романтик. Потім він розповідав: "Хотів, щоб ми і надалі спілкувалися. Був готовий на все для цього".
Уперше Яна й Олександр зустрілися торік 15 серпня.
— Саша повернувся на ротацію. Пам'ятаю той вечір до дрібниць. Він запропонував прогулятися до музею. Мовляв, зараз друг під'їде і дещо йому віддасть. Товариш виніс з машини 21 троянду. Саша вручив мені квіти і сказав: "Завжди хочу тримати твою руку в своїй".
Після того весь вільний час проводили разом. Бачилися щодня. Сиділи на лавочці під будинком до четвертої ранку. І мої, і Сашині батьки знали про наші стосунки. Дуже тому тішилися. Моя мама казала: "Я ще ніколи не бачила тебе такою щасливою". Ми з Сашею підходимо одне одному. Любов із першого погляду — це точно про нас.
У вересні Олександр Димченко знову поїхав на Донбас. Він служить в одному з підрозділів Шепетівського зенітного ракетного полку повітряного командування "Захід". Контракт на три роки підписав 18-річним.
— Місяць, який ми провели разом, став найкращим у моєму житті. В тому, що чекатиму коханого, не сумнівалася, — говорить Яна. — 24 вересня провела Сашу на поїзд. За вісім місяців двічі до нього їздила. Питав, чи не боюся. Та мені не було страшно, ми зустрічалися не на місці його дислокації, а значно далі від передової. Про весілля з ним ще тоді говорили. Але докладно нічого не планували.
Олександр Димченко повернувся на ротацію 18 травня.
— Планувала їхати зустрічати Сашу з нашими мамами, — каже Яна. — У моєї не вийшло, а Сашина постійно повторювала, що вона шкодуватиме.
Спочатку приїхала техніка, а потім — хлопці. Військові підходили до своїх рідних, обнімалися і втирали сльози. А мого Саші не було. Я розпереживалася. Стояла і плакала. Хлопців вишикували. Командир покликав мене до себе: "Олександр дуже сильно провинився. І цей день запам'ятається вам назавжди". Побачила, як Саша вийшов з колони і рушив до мене. Руки в нього трусилися — ще ніколи не бачила, щоб люди так переживали. Злякалася. Думала, щось страшне сталося.
Не можу розказати, що тоді відбувалося. Пам'ятаю лише, як Саша казав, що любить мене, і дякував, що дочекалася. Потім він став на одне коліно і спитав, чи вийду за нього. Я була в такому шоці, що і слова вимовити не могла. Лише кивнула головою. Саша попросив відповісти голосніше. Я такнула так, щоб точно всі почули. Досі по шкірі бігають мурахи, коли згадую той момент.
Згодом дізналася, що Саша готувався зробити мені пропозицію ще від зими, — додає Яна. — Його мама купила мені обручку. А до нашої спільної подруги він дзвонив і питав: "Лєна, на яке коліно треба ставати, коли робиш пропозицію?"
4 
1
Коментарі