— Шок пережили з чоловіком, коли сину виповнилося півтора року. Він не говорив. Дивно поводився — любив довго крутитися на одному місці. Відвели до педіатра. Відхилень не виявили. Справжній діагноз поставили в Ізраїлі, — говорить киянка Інна Сергієнко, 49 років. Її 11-річний син Михайло — аутист.
Вісім років тому Інна заснувала Міжнародний фонд допомоги дітям з синдромом аутизму "Дитина з майбутнім". Безплатні навчальні лекції читає по всій Україні.
Зустрічаємося в офісі на столичному Подолі. Тут жінка проводить бізнес-консультації — так заробляє гроші на фонд. Спонсорів чи державної підтримки не має.
— Дехто вважає, що аутисти нічого не відчувають, тому не реагують на інших людей. Навпаки — вони настільки чутливі, що не можуть усього витримати. Закриваються, щоб себе захистити. Це те ж саме, як ми влітку одягаємо сонячні окуляри, — розповідає Інна Сергієнко. — Завжди відчувала, що сину потрібне спілкування з іншими дітьми. Тому в 3 роки няня почала водити його до приватного дитсадка. Спочатку на годину, потім — на довше.
Сім років тому Інна з чоловіком вирішили відкрити дитсадок для дітей-аутистів.
— Поки рік готувалися, у Михайла з'явився прогрес, — продовжує вона. — Почав іти на контакт. До того звертав на нас увагу, лише коли йому було щось треба. Діяв за установкою: бачу ціль, не бачу перешкод. Захотів до парку через дорогу — не шукатиме перехід. Піде навпростець, на автомобілі не зважатиме. Тому за аутистами потрібен постійний контроль.
Таким дітям важко виділити головне, зосередитись. Михайло досі говорить із людьми, не дивлячись у вічі. Якщо гляне на співрозмовника, увага переключиться на розглядання обличчя, міміки, деталей.
Завдяки прогресу Михайла змогли записати до школи. Спочатку приватної, потім — державної з поглибленим вивченням англійської.
— У сина немає окремої програми. Однак маю контролювати його стан, — пояснює Інна. — Якось забрала його зі школи посеред уроків. Подзвонив, бо відчував неприємний запах. Інші діти не скаржилися. З'ясувалося, що напередодні підлогу натерли мастикою. Один із проявів аутизму — надчутливість до чогось. У Михайла — до запаху.
Кілька років тому вчителька знімала сина з підвіконня. Сказав, що задивився на павутинку.
Коли в Міші стрес, його нудить, болить голова. Якось через це не пішов до школи. Того дня після уроків мала бути гра "Що? Де? Коли?". У ній він мав відповідальну роль.
Більшість аутистів відчувають проблеми з харчуванням. Новий інгредієнт у страві може викликати стрес. Михайло довгий час їв тільки перетерту в пюре їжу, як немовля. Виявилося, у нього боліли зуби. Але пояснити цього не міг, навіть коли почав говорити. Зрозуміли тільки тоді, коли опухли ясна. Довелося видалити шість зубів і поставити коронки.
Щоб привчити сина до різної їжі, знайшла сайт із дитячою грою про кухню. Потім він почав дивитись передачу "Майстер-шеф". Захотів щось приготувати сам. Тепер може їсти в кафе чи ресторані.
2013-го Інна Сергієнко почала читати лекції про допомогу аутистам. Має записи на рік наперед від шкіл, відділів освіти, батьківських організацій.
— З лекціями буваємо в школах, де офіційно аутистів немає, — додає. — Показуємо презентації, а вчителі кажуть: "Так у мене ж є така дитина в класі". Батьки приховують діагноз дітей, якщо немає серйозних відхилень. Бо бояться. Якщо двоє хлопчиків поб'ються, це просто конфлікт. Коли ж один із них — аутист, його вважатимуть несповна розуму. Однак за розумовими здібностями аутисти не поступаються звичайним дітям.
2 
1
Коментарі