46-річна Тетяна Вайтборн із чоловіком 45-річним Джерадом та дітьми 15-річною Софією і 12-річним Олександром наприкінці січня приїхали з австралійського міста Сідней до Львова. Планують тут прожити рік, навчатимуть бійців АТО англійської.
— У Сіднеї маємо будинок на 10 кімнат із трьома ваннами, двома гаражами й садом. Зараз здаємо його в оренду. На ці гроші живемо тут, — розповідає Тетяна українською. Її дід і баба — мігранти з Кам'янки-Бузької на Львівщині.
Зустрічаємось у помешканні поблизу центру Львова, яке родина орендує. Це двокімнатна квартира в австрійському будинку з великими дерев'яними вікнами і 6-метровою стелею. Житло знайшли через інтернет перед переїздом.
— Як приїхали в Україну, дві доби спали. Важко перенесли акліматизацію. Складно звикнути надвір вдягати два светри й куртку. У Сіднеї майже весь рік 38 градусів тепла, — каже Тетяна. — Але діти снігу раділи. Коли вийшли з аеропорту, почали грати у сніжки. Навіть куртки не вдягнули.
Джерад пропонує каву. На милицях іде від дивана до барної стійки, що розділяє кухню й вітальню.
— На другий день у Львові пішли кататися на санчатах. Я вперше побачив сніг. Спустився з невеличкої гірки і зламав ногу, — розповідає Джерад. Мову знає погано. До українських слів додає англійські. — Україна для мене екзотична. Тут змінюються пори року, є Карпати, європейська архітектура, навіть залишки радянської. Є і незручності — холодно, гірший транспорт і дороги. Але сприймаю це як подорож.
Із собою подружжя привезло теплий одяг і сковорідку. Думали, ці речі тут дорогі.
— Пожити певний час в Україні хотіли з часів Майдану. Перш ніж їхати, мав оформити річну відпустку. Я держслужбовець, звітую громадянам Сіднею про обіг коштів у міськраді і маю право на такі привілеї. Тані довелося тимчасово залишити приватні уроки гри на скрипці. Також були питання щодо дитячої освіти. У нас навчальний рік закінчується в грудні.
До кави Джерад намащує хліб маслом. Біля кожного бутерброда кладе шматок ковбаси довжиною 10 см.
— В Австралії немає такої шинки та ковбаси. І хліб тут солодкий. Любимо борщ і вареники. Таня з мамою щомісяця готують українські страви. Продаємо цю їжу на місцевому ринку. Запрошуємо українську громаду. На такі обіди приходять близько 40 пенсіонерів. Уторговані гроші надсилаємо вдовам загиблих учасників АТО, — говорить Джерад.
Дітей навчили української мови з дитинства.
— Читала їм українські казки, потім підручник історії. Наймали вчительку-львів'янку, яка давала уроки української по скайпу, — каже Тетяна. — Діти тут знайшли друзів. А от навчання важко дається. В Австралії фізику та хімію починають вивчати в 11-му класі. Як хтось не має здібностей до мистецтва, то не мусить виконувати творчих завдань. Дозволено користуватися планшетом, калькулятором на уроках, а тут — ні. Мають оцінки нижчі за однокласників.
Вайтборни безкоштовно викладають англійську мову бійцям, які повернулися з АТО.
— Маємо дві групи по 30–40 чоловік. Хотіли чимось допомогти людям, які мають війну на рідній землі, — додає Тетяна. — Українці доброзичливі і співчутливі. Але традиція давати хабарі передається від батьків до дітей. Навіть нам із Джерадом за ці кілька тижнів радили заплатити, щоб залагодити справи.
За безкоштовний квиток працювали два роки
— Баба з дідом переїхали з України до Австралії перед Другою світовою. Дід працював ветеринаром у Перемишлі, який тоді був українським (зараз це польське місто за 7 км від українсько-польського кордону. — ГПУ). До нього більшовики приходили лікувати собак. Розплачувалися горілкою, іноді в них удома й пили. Раз так понапивалися, що заснули на канапі. Дід розгорнув їхній зошит. Там був список тих, кого мали заслати до Сибіру. Побачив своє прізвище, — розповідає Тетяна Вайтборн.
— Дід із бабою втекли до Польщі. Там народилася моя мама. Потім переїхали до Австрії, дід вступив на хірургію. Але не довчився, бо більшовики після війни розшукували українців і відправляли до Радянського Союзу, а потім до Сибіру.
Вирушили кораблем до Австралії. За безкоштовний квиток мусили відпрацьовувати два роки на будівництві колій та автошляхів. Потім — виконували найважчу роботу на заводах.
1 
1
Коментарі