Із зятем Валерія Лобановського Валерієм Горбиком, 41 рік, ми зустрілися у таверні-музеї "TV "Динамо" home". Його дружини, 42-річної Світлани Лобановської, не було — поїхала у справах до Києва.
Затишний ресторанчик у селі Козин, неподалік динамівської бази. Вболівальники нарекли його "будинком "Динамо". Все тут нагадує про Лобановського — на стінах фотографії, медалі, кубки. До всього можна доторкнутися. Офіціантки у динамівській формі приносять чай та тістечка "Наполеон".
Меню тут футбольне — зачитаєшся: жульєни "Бартез" і "Зідан" (26 грн), супчик "Суддівський", свинячі ребра "Ребруха" (42 грн), юшка з сьомги "Динамо" (22 грн). Шашлики на всі смаки: "Рома" із сома (48 грн), "Фіорентина" з осетрини (65 грн). Фондю "А вам Сабо!" (72 грн), ковбаски на грилі "Баварія". Є закуска "Гострі язички "Журналіст" (18 грн), коктейлі "Єврокубок" і "Шева". Холодні закуски та салати — "Передсезонка", гарячі страви — "Перший тур". Страви з мангалу — "У дев"ятку", десерти — "Фінти". Горілка у категорії "Переможна традиція", пиво — "Розслабуха".
Ну які з нас бізнесмени? Буває, зовсім немає прибутку
Валерій у темному сюртуку та жовтій краватці проводить екскурсію у новому залі ресторану, який називається "У метра".
— Ось маленький Лобановський. А оце він грає у теніс, — показує на старі фото. — А он велика фотографія, де він не схожий на себе.
— Добрий він тут.
— А він був завжди добрим, — відгукується пан Валерій.
— Весела історія з цим фото, — показує на знімок, де Лобановський за столом із футболістами. — Приїхали вони після матчу. Всі в однаковій формі, з однаковими мобільниками. Випили, закусили. У Дем"яненка телефон упав на підлогу. "Це не мій, — каже він, — віддайте мій!" Почали вдягатися — куртки не налазять... — він сміється.
Пан Валерій розповів, що останній рік Лобановський жив на дачі в Козині. Сюди до нього приїжджали гості із Росії, Німеччини.
— Їх треба було приймати на рівні — годувати, сауну організувати. Так з"явилася ідея ресторану, — пояснив Валерій-молодший.
"Зробиш? — спитав Лобановський зятя. — Тільки роби серйозно. Моє ім"я не використовувати". Перший зал таверни відкривав сам Валерій Васильович.
— Як з"явився ресторан, він почав частіше бувати вдома. Приходив, сідав в улюблений куток. Він нам допомагав лише тим, що сюди приходив. Бо взагалі "жив" на динамівській базі.
Лобановський легко погодився віддати в ресторан свої нагороди?
— Так, він казав, що йому важко на них дивитися. Але не все віддав. Бабуся кістьми лягла...
Три роки притиралися. Світлана заходила до батьків, а я — ні
Хто відвідує ваш ресторан?
— Переважно друзі. Але будь-хто може завітати — посидіти біля каміна, повечеряти. Для дітей є майданчик. Улітку можна покататися на велосипедах, узимку — на лижах.
Чи легко займатися ресторанним бізнесом?
— У Світлани перша освіта — філологічна. Тож довелося закінчувати курси ресторанного менеджменту. Ну які з нас бізнесмени? Буває, зовсім немає прибутку. Дружина займається кухнею, я — персоналом, апаратурою, будівництвом. Ось добудували гобеленовий віп-зал із виходом на гольф-майданчик. Меню — наше. Скажімо, "Коропа бабусиного" готуємо за рецептом Аделаїди Панкратівни, дружини Лобановського.
Як ви познайомилися зі Світланою?
— На її дні народження. Мене запросили знайомі. Серце калатало, коли йшов у квартиру Лобановського, хоч знав, що його там не буде, адже він був на зборах. І у Світлани, і в мене вже були сім"ї... Разом ми 16 років, 14 із них — офіційно. У нас двоє дітей — восьмирічний Богдан та шестирічна Ксенія. Моя Світлана за кермом — ас, — хвалить пан Валерій свою дружину. — І ніколи не сиділа у батьків на шиї, викладала. Готує — пальчики оближеш: равлики, мідії, креветки, полюбляє італійську кухню. А от характер — жорсткий, як у батька.
То Світлана верховодить у сім"ї?
— Хто ж їй дасть? — дивується він. — Я ж спортсмен. Якщо ми й конфліктуємо — то справді через лідерство.
Як Лобановський вас зустрів?
— Уперше зустрілися в Еміратах — я переганяв товари з Еміратів, тут продавав. Три роки притиралися. Світлана заходила до батьків, а я — ні. До того ж, я сором"язливий. Хто Лобановський і хто я? Якийсь боксер, що "кришував" на ринку. Куди у 90-ті міг податися майстер спорту з рукопашного бою? Перше, що спитав Васильович: "Ну, хто там головний у Києві? Як там Савлохов?" Я весь час доводив, що гідний його сім"ї. І вважаю, що довів, — скромно промовив Валерій.
Чи було правильним рішення Лобановського поїхати на початку 90-х за кордон?
— Кажуть, що в Еміратах та Кувейті він остаточно зіпсував здоров"я. Це неправда. Здоров"ям Лобановський жертвував тут, в Україні.
Улітку 1993-го у "Динамо" змінився президент. Віктора Безверхого замінив Григорій Суркіс. Лобановський був проти цього?
— Коли у 1990-му він залишав "Динамо", на клубному рахунку було 11 мільйонів доларів і нерухомість у Закарпатті та Нью-Йорку. За три роки ці гроші "розчинилися". Прийшов Григорій Рахмільєвич, тобто Михайлович, — одразу виправляється зять Лобановського. — Почав телефонувати, приїжджав адвокат від Медведчука. Васильович спочатку відмовлявся, але понад усе хотів повернутися в "Динамо". І почав переговори. Суркіс годинами розмовляв з Васильовичем по телефону. Було видно, що у хлопців гроші водяться, — сміється Валерій.
Якщо й конфліктуємо — то через лідерство
У радянські часи Лобановського називали "батьком" договірних матчів...
— Я не знаю, чи розігрувались турнірні очки під столом. Такий тоді, можливо, був час. Зараз його обливають брудом, навіть ставлять під сумнів тренерські здібності. Людина уже в могилі, не може за себе постояти. Хай "доброзичливці" виграють хоча б щось із того, що виграв він!
Де ви були, коли з ним стався напад?
— Сьомого травня 2002 року ми відзначали день народження бухгалтера. "Динамо" грало у Запоріжжі, йшла пряма трансляція. Я заспокоював Світлану, коли ми побачили, що під"їхала "швидка". І раніше йому робилося зле, починав завалюватись. Але дружина відчула, що цього разу все серйозно, — зітхає Валерій.
Син стане футболістом?
— Для мене головне, аби був гарною людиною. Футболом він почав цікавитися тільки тепер. Звичайно, дід був для нього авторитетом, але тільки зараз він починає це усвідомлювати. Васильовича якось спитали: "Як вам бути дідом?" — "Нормально. Єдине, про що думаю: тепер спатиму з бабусею".
На могилу тестя часто ходите?
— Щотижня. Аделаїда Панкратівна приносить квіти щодня. Шкода, що їх крадуть...
2 
1
Коментарі