14 серпня зник останній житель села Вікторівка Козятинського району на Вінниччині 60-річний Валерій Борецький. Його знайшли за три тижні. Тіло з"їли лиси. Упізнати вдалося за гумовими чобітьми.
— Він інколи ходив до нас у село по хліб чи молоко здавати, — розказує Юрій Білик, сільський голова Воскодавинців, якому підпорядкована Вікторівка. — Кажуть, коли востаннє був, отримав значну суму грошей за пай. У нього разом із батьківською 16 гектар землі було. Ніби й випити заходив у генделик. Спохватилися, що його немає, десь за тижні два. Сестра його, Ядвіга Король, подзвонила, що не може його вдома застати.
Юрій Андрійович веде за свою хату, де вже прибрані городи. За ними видніється ліс.
— Вікторівка отам за полем. Я організував людей із нашого села, аби пошукали Валерія. Кілька днів під кожен кущ заглядали. Через тиждень міліція до нас приїхала. Сказали, що якісь хлопці з Козятина труп під кущем при дорозі знайшли. Там від Валерія нічого не лишилося, тільки обглодані лисами кістки. Лише ноги не з"їли, бо в резинові чоботи взутий був.
У селі говорять, Валерій Борецький не міг мати родини, бо був хворий.
— Та розказував він якось, що в ракетних військах служив, а там радіація. От і підірвав чоловіче здоров"я. Не знав я, щоб у нього якась жінка була. Він у Вінниці працював на заводі. Але коли все розвалили, він роботу втратив і в село вернувся. Тоді там менше половини жителів лишилося. Всі у Воскодавинці перебиратися стали. Бо голова козятинської райдержадміністрації Геннадій Дубінков, виходець із Воскодавинців, став відроджувати малі села. 2006-го на проведення газу гроші нам дав. Це остаточно вбило навколишні села. Люди поняли, що в сусідні газ ніколи не проведуть. У Вікторівці після цього шість пенсіонерів лишилося. Як повмирали, Валерій став останнім жителем.
До Воскодавинців іде літня згорблена жінка.
— Вікторівка колись більшою за всі села була, — показує на дорогу костуром. — Чула, що давно діти малі на стріху залізли і лелечі яйця побили. Лелеки покружляли над гніздом і полетіли. А потом і люди із села стали виїжджати. У селі, яке покинули лелеки, добра не буде.
Шлях до Вікторівки ґрунтовий. Поля поросли бур"янами. Обабіч вулиці лежать спиляні гілки.
Доки Валерія шукали, худоба тижні два простояла
— Це Валерій порізав дерево, бо воно впало і дорогу перегородило, — говорить колишній житель Вікторівки 35-річний Сергій Пікула. — Зачепило провода, то в нього світла якийсь час не було.
Із-за хащ видніються занедбані хати без вікон. Подекуди провалилися всередину дахи. На горбку стоїть старий будинок, шибки є.
— Він тут жив, — підходить до дверей Сергій. Штовхає, але двері не піддаються. — Це його сестра Ядвіга закрила. Валерій тільки підпирав чимось, аби собаки не забігли. Он через шибку видно, що газети якісь читав. Постіль так і не зібрав, розкрита лежить. Ой, миші в хаті бігають — пакет із маком прогризли і насіння порозносили.
Крізь вікно видно, як темною кімнатою рухаються маленькі тіні. З-за хати чути ревіння худоби.
— Я думав, Ядвіга її до себе забрала, — йде порослою стежкою до сараю. — Доки Валерія шукали, худоба тижні два простояла. Як не здохла — невідомо. Качки і кури по подвір"ю ходили. Собака їх охороняв, бо жодної лиси не з"їли.
Пропонує поїхати до сестри Борецького. Вона живе в сусідньому селі Коритувата.
— Валерик трудяга був, корову мав, — плаче Ядвіга Король. — Якби він послухав мене та в Коритувату переїхав, не помер би. Сам жив, бо сором"язливий був, не складалося в нього з дівчатами.
1 
1
Коментарі
3