— Якось ворожка мені сказала: "Твоє весілля має бути особливим, тоді ти будеш щасливою". Я її послухалася і на вінчання пошила собі червоно-синю сукню. Такої точно не було в жодної нареченої, — каже 24-річна Яна Ібрагімова.
У кафедральному соборі Святого Духа, що в Чернівцях на вул. Головній, Яна обвінчалася з Іваном Бабиним, 25 років.
Молоді приїжджають до церкви пообіді. Заходять усередину, стають на рушник.
Священик дає їм у руки запалені свічки. Яна та Іван обіцяють бути вірними одне одному до смерті. Святий отець одягає обручку нареченому, потім — нареченій. Дає їм відпити вина з позолоченої чаші. Вишитим рушником з'єднує їхні руку.
— Рушники сама вишивала, — розповідає Яна після вінчання. — Якось мама сказала: "Кожна наречена має сама вишити свій весільний рушник. Якщо комусь замовиш, то в своє життя внесеш чужі думки і бажання. А вони можуть бути недобрими". За вишивання весільного рушника взялася в 15 років. Лише вдень на вихідних вишивала. Уночі це робити не можна, бо в цей час магічні речі творитися можуть. Вишила двох павичів і український візерунок. Мережок не робила, бо тоді життя буде дірявим.
Сукню молода шила на замовлення.
— Кольори вибрала одразу — червоний символізує повноту життя, свободу та енергію, а синій — вірність, довіру і безконечність. Замовляла плаття у знайомої швачки. За роботу і матеріал заплатила 100 доларів. Пішло 10 метрів атласу. Хотіла, щоб Іван одягнув на вінчання шаровари. Та він відмовився. Вишиванку купували на Калинівському ринку в Чернівцях. Продавець просив за неї 900 гривень. Та коли почув, що купуємо для вінчання, удвічі скинув ціну.
Яна працює медсестрою в пологовому будинку, Іван — стоматолог у приватній клініці. Познайомилися три роки тому.
— Із подружкою гуляли парком. На лавці вона помітила свого знайомого, з яким інтернатуру проходила. Підійшла привітатися і нас познайомила. Після того Іван мені кожен день дзвонив, пропонував зустрітися. Постійно відмовлялася, бо на першому плані в мене було навчання. Зустрілися через три місяці після знайомства. Одружитися він мені запропонував 21 травня. Запросив повечеряти в готелі "Буковина". На столі в альтанці стояло шампанське і цукерки, горіли свічки. Він став на коліно і спитав: "Станеш моєю дружиною?". Я одразу погодилася.
Згадує, як Іван співав серенади під її вікном.
— На свій 23-й день народження прокинулася від того, що хтось співає під моїм вікном. Відчинила штору, а там Іван з оркестром стоїть. Чоловіки були в кептариках і смушевих шапках. Грали на трубах, а один бив у бубон. Іван співав пісню "Сині очі". Мама тоді казала: "За мною тато так не упадав, як за тобою твій Іванко".
Вінчання в церкві молодим обійшлося в 250 грн. Наступного дня вони святкували весілля в ресторані "Україна".
— Було 250 гостей, — розповідає Яна. — Усі гроші дарували. Але витрати все одно не покрили.
Коментарі