З Владиславом Каськівим, 32 роки, "ГПУ" домовилася зустрітися в офісі "Пори", біля Андріївського узвозу.
10 хвилин мене тримали за дверима, під оголошенням: "Выход из офиса после 20.00 через решетку второго этажа. (Во дворе отвязанная собака.)" Білий папірець з друкованими літерами приліпили до дверей жовто-чорними наліпками "Пори". Трохи нижче, між поверхами, висів маленький плакатик: "Пора спитати" — з портретами Тимошенко, Ющенка та Литвина.
Владислав на півгодини спізнився — застряг у тисняві на Подолі. Забіг, винувато вибачився, скинув легке півпальто, з якого за останні півроку трохи виріс, і залишився в синьому, теж неширокому, піджаку та сорочці із розстебнутим коміром. Прес-секретарка в короткій джинсовій спідниці повідомила, що за півгодини в нього ефір на ICTV, у "Свободі слова".
— Треба було попередити, я ж — не по формі, — зробив він зауваження.
У нього був стомлений погляд і темні кола під очима.
Хвилин 20 ми поспілкувалися в прохолодній залі — свіжовідремонтованій, за величезним овальним столом для засідань. Над меншим столиком, для президії, на всю стіну ширяв мальований орел з жовтими пір"їнами — символ "Пори".
Каськів устиг лише розповісти, як став радником президента: Ющенко сам подзвонив йому на мобільний. Мене цікавило, чи возять його тепер на державному авто.
— Навіть не знаю, чи належить мені мати державну машину, — потер лоба він.
Ми домовилися договорити завтра, в ресторані "Тайм-аут". Назву Владислав переплутав — назвав заклад "Прайм-таймом".
— Зранку я буду на з"їзді в Анатолія Матвієнка. А потім утечу, — пообіцяв він.
Це була субота. Спізнився він на 40 хвилин. Був у сірому респектабельному пальті, сивому костюмі, сорочці в тон і при бордовій краватці.
Пояснив, що початок з"їзду страшенно затягли, а він мав виголосити політичне привітання. Своєї промови він так і не сказав — подався на заплановане інтерв"ю до "ГПУ".
Тарасе, не пам"ятаєш, яка в мене зарплата? Ми ж довідку брали спеціально
Офіціантка принесла йому склянку мінералки без газу, каву і мед. Ми продовжили перервану бесіду про автомобілі.
— Я їжджу на біленькому мікроавтобусі "VITO", схожому на бронетранспортер, — розповів він. — Це моя машина, яка обслуговує "Пору". Що тільки не возила — і бензин, і жовто-чорні стрічки, і обігрівачі, й ланцюги! І людей, звичайно, теж. Якось 18 душ за раз. По кутках досі валяються цвяхи і муляж гранати, — політично пожартував Владислав, швидко перечитуючи есемеску.
А яку зарплату отримує радник Ющенка?
— Можна, я уточню, — просить він, і набирає когось на мобільному. — Тарасе, не пам"ятаєш, яка в мене зарплата? Ми ж довідку брали спеціально. А в кого вона? Це погано. Там складна система нарахування, ще щось не те скажу, — коротко засміявся він. — Ну, в межах чотирьох тисяч гривень. У радника смішна зарплата — щось із 700. А решта — неправдоподібні нарахування: за особливий характер роботи, за особливі заслуги... Це точне відображення ефемерності статусу держслужбовця. А радники президента взагалі живуть у віртуальному світі, їм місця на землі нема.
А кабінет на Банковій у вас є?
— N 215, у святая святих — так званій закритій зоні, на другому поверсі, — він удав, що дуже гордий з цього. — Навіть клерки, які там працюють, випромінюють особливе "боголєпіє". Та я чиновником себе не почуваю.
Часто буваєте в своєму кабінеті?
— Буваю, — замислено протяг він. — Але від дзвінка до дзвінка не сиджу.
Багато ваших порад виконав Ющенко?
— Я знаю, що президент читає всі мої доповідні, бо на них є його візи. Але коли пропозиції, вже опрацьовані, повертаються до нього знову, вони геть викривлені, і йдуть уже повз мене, — він подивився, хто йому дзвонить, і відклав телефон. — Радників на роботу бере президент. Добре, якби на нас ще якось реагували. Інакше навіщо протирати штани й витрачати по чотири тисячі державних грошей? — Владислав трохи підвищив голос.
Ви стаєте справжнім політиком: так гарно говорите.
— Дякую-дякую, аж підскакую, — розсміявся він. — Але не думаю, що це комплімент.
Ми поговорили про життя в столиці, куди він переїхав 1993-го з Чернівців.
Два тижні лежав удома під крапельницями
— Поміняв, мабуть, 30 помешкань. Мав квартиру на Кловському узвозі, але перед виборами продав — потрібні були гроші. Тепер знімаю — тут поряд, на Червоноармійській. У ній мене минулого року арештовували. Маю півтори кімнати, — зізнався він. — Разом з маленькою прибудовою на другому поверсі.
Ви одружені?
— Був.
Розкажіть.
— Та що тут розказувати? Одружився 1996-го, з Оленою Гансяк-Каськів, 31 рік. Дехто з друзів досі вважає наше розлучення жартом. До речі, на Євробаченні Олена керувала табором "Пори"... У мене є кілька життєвих завдань, про які я вам не розкажу, але які мушу виконати до 33 років. Чогось думав, що мені має вже стукнути 33, — Владислав стиха засміявся. — А потім на пальцях порахував, що — лише 32, і навіть розчарувався. До речі, я народився 28 листопада, а записали 1 грудня.
Пішов у Канаді в магазин та й купив собі піджака
Він закашлявся. Розповів, що працює і вночі — зустрічі призначає до 3-ї ночі. Та недавно раптово знизилась працездатність. Обстежився у знайомих лікарів і з"ясував, що дістав запалення легенів.
— Тиждень ходив хворий, а температура була 35,5. Навіть за кордон літав, до Америки — читав лекції в Олбані. Потім два тижні лежав удома під крапельницями. Хвороба — приємна річ, бо дає можливість подивитися на себе збоку. Збагнув, що політика вбиває в тобі людину, — він знову закашлявся.
У кого ви одягаєтеся?
— Пішов у Канаді в магазин та й купив собі піджака, — промовив він по-домашньому, з тернопільським акцентом. Відгорнув полу піджака, щоб я могла прочитати марку.
— В університеті мав близького друга. Всі ходили на "пари" в джинсах, а ми з ним — при краватках. Був у цьому якийсь шик. Потім працював у різних громадських організаціях, і теж носив костюми. Це так осточортіло, що тепер навіть у Секретаріат приходжу неофіційно.
А вдома?
— Вдома у кого?.. — автоматично перепитав він. Ми засміялися. — Вдома я ходжу босий і в спортивному костюмі. Бо понад усе люблю свободу.
Парубкуєте?
— Зараз у мене нема постійної ... е-ее... дівчини, — просто сказав він.
А хто ж пере і прасує сорочки?
— Сам. А тепер ще інколи — мама.
Каськів розповів, що його мама, Валентина, 57 років, нещодавно повернулася з Греції, — із заробітків.
У нас на городі був Хрущов
— Вона, напевно, єдина, хто знайома одразу з двома переможницями Євробачення — Русланою та Папарізу. Мама працювала у відомого грецького режисера, забув його прізвище. У нього вдома гостює вся грецька еліта, — пояснив він. — А маму вважали в родині за свою. Ходила на всі його театральні прем"єри.
Владислав тихо засміявся:
— Я був шокований: за рік вона вже вільно розмовляла грецькою і ходила в шортах!..
Тато, — продовжив він, — був добрим, м"яким чоловіком. Розумним. Помер кілька років тому. До речі, був журналістом, відповідальним секретарем у районці. Багато їздив. Вони з мамою мали по кілька вищих освіт. А мене виховував дід Іван, — його голос змінився. — Кликав мене "Владзюню". Дід походив з дуже патріотичної родини, боровся за свободу України...
Озвався його телефон. Він не відповів.
— Узяв собі за дружину польку, Маню, — з дрібної шляхти. Покохалися вони в розпал українсько-польської різні! Бабуся пройшла через Освенцім, щоправда, трудовий. Урятувалася за допомогою польського підпілля. Коли тікала кам"янистим берегом Дністра — збила ноги до кісток.
У ресторані крутили якусь легку пісеньку. Він нервово розім"яв пальці.
— Моя прабабця... Ні, цього не буду розказувати... А дід Іван був головою колгоспу. Мав друге за рентабельністю господарство в Україні. У нас на городі Хрущов був. Дід часто їздив до нього на особисті звіти. Він першим посадив над Дністром виноградники. Зрештою, дідові дали "героя", а зірочку — не встигли. Приїхало начальство з Тернополя, випили. А дід мав тяжкий характер. Ну, знаєте — в кращих традиціях: рубав з плеча. Взяв, та й процитував Шевченка — найцікавіші місця. За два дні його відправили на персональну пенсію, а звання відібрали... Я, напевно, все життя хочу бути схожим на нього.
У школі ви добре вчилися?
— Непогано, але зі школи мене виганяли. За те, що з другом Артемом поробили собі синьо-жовті значки, такі... на пластмасовій основі.
Діти у вас є?
— Син Максим, дев"ять років. Досі не відчуває, що батьки розлучені,— він потер кулаком стомлені очі.
Коли востаннє відпочивали?
— Улітку їздив з друзями у Венесуелу. На каное, через джунглі, пропливли до водоспаду — аж червоного від заліза. Тепер моя мета — Нова Зеландія. Люблю екстрім.
Я люблю гостре, але там у тарілочку супу кидають три ложки перцю
А східною філософією не цікавитеся?
— Лише кухнею, — розсміявся, — але не корейською. Я люблю гостре, але там у тарілочку супу кидають три ложки перцю. Вдома харчуюся напівфабрикатами. Або смажу собі яєшню. Найчастіше їм по кафешках, економлю час, — акуратно підстриженим нігтем він замислено поколупав корковий килимочок на столі, на якому стояла його кава.
Який годинник носите?
— Ніколи годинників не носив! — Каськів підняв обидві руки, аби показати голі зап"ястки. — Не люблю годинників, начальників, дурнів, костюмів, і коли люди заважають одне одному жити.
А що любите?
— Після роботи люблю відпочити у нічному клубі. О, там зовсім інше життя! Бачили б ви мене в п"ятницю ввечері... Шкода, що зараз немає на це часу.
Повз нас пройшла офіціантка — брюнетка з перманентом. Він провів її поглядом.
Наступним президентом не хочете стати?
— Подивлюся на Віктора Андрійовича — й не хочу. Відчуваю, як тяжко й дискомфортно йому зараз. А подивлюся на Кучму — ще більше не хочу! — засміявся він.
1973 — народився у Мельниці-Подільській на Тернопільщині
1984 — народився брат Олександр
1990 — вступив до Чернівецького університету, на історичний ф-т; був двічі виключений "без права поновлення" — за громадську діяльність. Голова Буковинського студентського віча
1993 — переїзд до Києва
1996 — одружився з Оленою Гансяк, народився син Максим
2000 — увійшов до ради комітету "За правду!"
2004 — створив громадянську кампанію "Пора"
2005 — радник президента України
2 
1
Коментарі