— Маю дві мрії — бути автодизайнером і працювати у Запоріжжі на автозаводі, — каже 11-річний Єгор Дебре з Полтави.
Хлопець є нащадком Генріха Дебре — француза, який приїхав працювати гувернером у Полтаву й залишився тут жити. Навчається в шостому класі школи №5. Його батько займається маркетингом, мати — візажист.
— Хочу свою фантазію переносити на створення нових авто в Україні. У Радянському Союзі на дизайн не звертали увагу. Перша модель "Жигулів" 1960-х — копія італійського "Фіата". У моделі ВАЗ 2109 вже були свої риси. Авто має бути з характером. Наприклад, "Ягуар" нагадує кішку. В ньому злість, швидкість і гарна аеродинаміка. "Фольксваґен" — народне авто. Має людський характер. Може бути злий, радісний чи спокійний. У своїх авто хочу поєднати красу й потужність. Беру приклад з компанії "Еппл". Не треба створювати складні продукти. Клієнт має радіти, а не напружуватися.
Хлопець хоче відкрити студію автодизайну.
— Вже розробив дві моделі авто і логотип. Придумав назву "Веллекс". Логотип нагадує чоловічка, який біжить. До 25 років маю знайти спеціалістів і почати впроваджувати нові технології. Наприклад, нову систему безпеки. У кожній машині встановимо магніти з протилежними полюсами, які під час аварії відштовхуватимуть автівки одну від другої.
Єгор вивчає англійську та німецьку мови. Для натхнення слухає "Лебедине озеро" Чайковського. Мріє отримати вищу освіту в Лондоні.
— Влітку з батьками відпочивав у турецькому місті Мармаріс, — говорить школяр. — Летіли дві години. Турки — всі загорілі. Гід розповів, що їхні жінки ходять у закритому одязі, бо вони — одні з найгарніших у світі. Чоловіки їх маскують, аби ніхто більше не покохав. Якщо у вікні висить турецький прапор — родина чекає на свого військового. Додому взяли кілька гарних камінців із пляжу. В аеропорту їх у нас забрали. Привезли з Туреччини рахат-лукум, сосновий мед і більше тисячі фото на телефоні. Під час подорожі вперше розмовляв з іноземцем — британцем, який торгує шкіряним одягом. Питав, як справи, звідки я родом, який одяг подобається. Відповідав і за себе, і за батьків. Бачив, що вони все розуміють, але мовчать, бо бояться помилитися.
— Багато читаю, — продовжує. — Найбільше враження справила книжка "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка. П'ять днів тому взявся за "П'ятнадцятирічного капітана" Жюля Верна. Поки що книжка важко йде. Мама запевнила, що початок трохи нудний, а далі будуть захопливі пригоди.
У Єгора класична арабська зачіска — волосся виголене з боків і довше на маківці.
— Стригтися ходжу в салон до арабів. Мого перукаря звати Мотосем. Гарно розмовляє російською. Тато попросив його профілірувати мені волосся. Той кивнув, що зрозумів. А сам постриг так, що тепер араби на вулиці мене сприймають, як рідного.
— Закоханий у двох дівчат. Але вони не знають про мої почуття, — розповідає Єгор. — Соня — дівчинка з малювання. Вона весела, з нею легко. Ангеліну ж у нашому класі всі люблять. Має виразні очі, наче нафарбовані. У класі є найпопулярніший хлопець Богдан. Намагаюся жартувати, як він, аби привернути увагу Ангеліни.
— Влітку наша сім'я започаткувала традицію. Вдома всі люблять давати одне одному поради. Запропонував того, у кого вони кращі та мудріші — обрати президентом терміном на п'ять років. Тато проголосував за маму, дідусь — за бабусю. А мама й бабуся — за мене. Перша моя справа на посту — зробив коробки для спрацьованих батарейок. Здам їх на утилізацію, бо розкладаються і провокують рак.
2 
1
Коментарі