— Когда пришла к гинекологу во время четвертой беременности, сказал: "Сколько еще будете рожать?". Стало неприятно и стыдно, — розповідає 43-річна Олена Міщанюк із Броварів Київської області. Має шістьох дітей. На початку місяця отримала звання матері-героїні.
Приватний будинок Міщанюків стоїть на в'їзді до міста при трасі з Києва. Поділений на дві частини. Одну займають батьки Олени, другу — вона з чоловіком і дітьми.
— Виросла в сім'ї одна, — каже Олена. Одягнута у довгу синю спідницю і рожеву футболку. Чорне волосся зібране у хвіст. — Після навчання в медучилищі друг запитав, як бачу свою кар'єру. Виник образ Наташі Ростової з "Війни і миру". В кінці вона постає матір'ю великої родини. Відповіла, що в кар'єрі себе не бачу.
Жінка заводить до хати з трьома кімнатами. На кухні стоїть пральна машина. Всі сплять у найбільшій кімнаті. Там стоять три розкладні ліжка. Вздовж стіни — довга шафа-купе з одягом і шкільними підручниками. Менші діти граються на подвір'ї. 13-річний Роман сидить за комп'ютером.
— Місця не вистачає. Стала в чергу на квартиру після народження четвертої дитини. Однак результату нема, — говорить Олена.
Її наймолодшому синові Ярославу — 2 роки. Старшому Богдану — 19 років. Його та 17-річну Валерію народила у першому шлюбі. Коли доньці було два тижні, чоловік трагічно загинув. Про обставини смерті жінка згадувати не хоче. Через два роки вийшла заміж удруге.
Бере з полиці червоне посвідчення матері-героїні і золотисту медаль із зображенням матері й дитини.
— Вручили в міськраді. Одноразово виплатили 10 прожиткових мінімумів (майже 17 тис. грн. — ГПУ), — пояснює вона. — Коли п'ятій дитині, Владику, виповнилося вісім, почала готувати документи на отримання звання. Просто так медаль не дадуть. Потрібно, щоб діти були активні у школі, мали творчі досягнення. І батьки також. Усе це було. Богдан грає на барабанах. Валерія — голова ради дітей учнівського самоврядування при Броварській міськраді. Роман ходить у музичну школу. Зайняв друге місце на всеукраїнському конкурсі гри на баяні.
До жінки підбігає 10-річна Руслана. Відпрошується в магазин купити печива. Мати дозволяє взяти гроші зі свого гаманця.
— Найважче народжувала першу доньку Валерію, — продовжує. — Води відійшли на шостому місяці вагітності. Сама викликала "швидку" і поїхала. Однак перейми не починалися. Думала — викидень. Медсестра заспокоювала. Казала, буває, що дівчаток народжують на такому ранньому терміні.
Потрапила до молодого лікаря-інтерна. Відмінив усі ліки, які приписав до цього мій гінеколог. Тільки вийшов, у мене почалися перейми. Через 20 хвилин мені набридло, попросила покликати його. Прийшов і питає: "Навіщо кликала? Ще рано". Тільки вийшов із палати, я почала народжувати.
Коли донька закричала біля мене, зраділа. Думала, народиться мертва.
Багатодітність — у мене і чоловіка в роду. У моєї прабабусі було п'ятеро дітей. Під час війни померло двоє. У бабусі чоловіка — теж п'ятеро. Живе у Черкаській області. Два роки тому їй вручили звання матері-героїні. Збирав документи її внук. Отримала надбавку до пенсії.
Старший син Олени живе в Києві. Навчається на першому курсі за спеціальністю "машинобудування" в Національному університеті технологій та дизайну. За дітьми жінка доглядає сама. Працює медсестрою в інфекційному відділенні Броварської дитячої лікарні. Має одну зміну на п'ять днів. Чоловік 43-річний Руслан понад рік служить за контрактом у зоні АТО.
— Залишив мене саму на шістьох дітей. Відмовляла його йти служити. Якось навіть дуже посварилися, — каже Олена. — Після школи він навчався у військовій академії. В 1990-х пішов з армії. Працював на різних роботах, щоб прогодувати нашу сім'ю.
Коли почався конфлікт на Донбасі, постійно дивився новини. Пропускав крізь себе. Нашим відпочинком став перегляд фільмів на військову тематику. Від доби Олександра Македонського до Другої світової. Його цікавила стратегія. Коли запитала, чому йде воювати, відповів: "Я на це навчався".
Діти часто йому телефонують. Удома був двічі за рік.
2 
1
Коментарі