У п'ятницю в Бердянську ховають майора морської авіаційної бригади із селища Новофедорівка Сакського району Криму 32-річного Станіслава Карачевського. 6 квітня його застрелив з автомата російський солдат. Тіло три дні не видавали рідним. Товариша небіжчика, капітана Артема Єрмоленка, російські військові побили й забрали в Севастополь.
— Дітям ще не говорили, вони з бабусею зараз у Севастополі. Але наче розуміють. Не питають, де тато. Хоча син і кроку не міг без батька ступити. Дозволяв тільки йому спати вкладати і годувати, — стримуючи сльози, каже 42-річний Олексій Портфілов із Києва, свояк загиблого. У Станіслава залишилися 32-річна дружина Ольга, 6-річний син Владислав та на два роки молодша донька Софія.
У неділю ввечері між російськими солдатами та українськими офіцерами виник конфлікт.
— Стас був у Артема, який зараз заарештований у Севастополі. В його гуртожитку складали речі для переїзду. Тоді пішли додому до Стаса. Переходили через КПП, де стояли російські солдати. Там і зачепилися з ними. Добре знаю Стаса і його друга, вони перші не полізли б. Те, що могли бути нетверезими — взагалі маячня. Стас навіть пива не пив, — продовжує Портфілов.
— Після суперечки хлопці побігли назад. Росіяни викликали підкріплення до гуртожитку. Артема побили, прикладом дали по голові й кудись вивезли, а Стаса застрелили. Кажуть, коли за ними ганялись, на кожному поверсі гранати підривали.
Із Стасом до Артема просився син. Та дружина відмовила. Може, якби взяв Владика, то лишився б живий, швидше повертався б додому.
Третина бригади Станіслава перейшла на бік Росії, друга — звільнилася, третя лишилася вірною Україні. Карачевський не зрадив присязі.
— Ті, кому було що втрачати, хто мав квартири, лишилися вірні Україні. У кого нічого не було — пішли до Росії. Ще коли "зелені чоловічки" тільки почали блокувати об'єкти, їхня частина одна з перших усі літаки і техніку вивезла на материк. Не чекали, поки захоплять аеродром.
Станіслав із родиною 10 років винаймав квартиру на сусідній вулиці.
— Стасік мамі по секрету розповів, що їм дають квартиру, — згадує Олексій. — Тоді почалося оце тривожне становище, і йому стало не до того. По три доби додому не приходив. Сиділи, чекали штурму. Розповідав, як їхню частину штурмували. Прийшли колишні однослужбовці, якісь місцеві проросійські старці, ота дебільна самооборона. І почали пертися в частину. Зброї в наших не було. Вони їм палицями надавали, відбилися світло-шумовими гранатами. Перед штурмом зрізали болгаркою флагшток, щоб ніхто не зміг підняти російський прапор.
9 квітня Станіслав готувався переїжджати власним автомобілем у Миколаїв, куди переводили частину.
— Говорив з ним по мобільному в день убивства. Він радів, що нарешті звідти поїде. Дружина мала чекати в Криму, доки Стас підшукає житло. Тепер Ольга не хоче на півострові залишатися. Товариші по службі Стаса пропонують їй роботу в миколаївському штабі. До народження дітей Ольга працювала начальником поштового відділення, — каже свояк. — Із 18 тисяч військового контингенту в Криму убили одного з кращих офіцерів.
Два дні не дожив до 10-річчя шлюбу
Станіслав Карачевський народився в Бердянську. З майбутньою дружиною познайомився під час навчання у Севастопольській академії Військово-морських сил. 8 квітня мали святкувати 10 річницю шлюбу, а 19-го — 33-річчя Станіслава.
— Він приходив зі служби і займався з дітьми. Із Владиком збирали конструктор, грали в ігри, читали книжки, — згадує теща небіжчика 52-річна Світлана Демешенкова із Севастополя. — На вихідних їздили на море чи озеро, подорожували по Криму. Завжди казав, що йому пощастило з дружиною, називав Олю прекрасною і коханою. Коли приїжджав до мене, одразу шукав, що відремонтувати. То лампочку вкрутить, то розетку поремонтує. Був чистюлею. Дітей і Олю відправляв гуляти, а сам займався прибиранням.
2 
1
Коментарі