Для України відкривається вікно можливостей

Але потрібно демонтувати олігархічну матрицю

За майже 30 років незалежності в Україні побудований досить дивний вид демократії, небачений досі в світі. Який можна визначити, як "олігархічну демократію". Коли за наявності нібито формально функціонуючих демократичних інституцій, населенню через пресу і телебачення, котре перебуває під контролем олігархів, нав'язують наперед невигідні йому і шкідливі для майбутнього держави рішення.

Українців щодня зомбують "кінськими дозами" олігархічної пропаганди. На політичних шоу вона замаскована під різноманітність позицій одних і тих же "експертів", що роками "кочують" з одного телеканалу на інший. Використовуючи довіру населення до того, що йому розповідає телевізор, можна дуже просто привести до влади кого завгодно.

І коли в сусідній Росії існує режим "самодержавної олігархії", то в Україні – це режим "самодержавства олігархів". Котрі під час виборів міняють політичні персоналії, при цьому не змінюючи суті самої діючої системи. Але якщо диктатор Путін може замикати усю повноту влади на себе, то наші олігархи навчилися узгоджувати свої позиції, домовлятися і начебто демократичним шляхом приводити до влади своїх ставлеників і слуг. При цьому видаючи їх за "нові обличчя" у політиці.

Україною сьогодні керує дюжина сімей, очевидними атрибутами яких є величезні багатства. Але не лише вони роблять олігархів надвпливовими персонами. Здатність впливати на владу і керувати нею є тими вирішальними важелями, за допомогою яких олігархія в нашій державі перетворилася на вершителів людських доль.

Номенклатурний консенсус дає їм можливість контролю над силовими структурами: поліцією, прокуратурою, судовою системою. Використовуючи їх в своїх особистих, сімейних і кланових інтересах. А контроль над парламентом дозволяє штампувати закони, які допомагають знаходити все нові можливості для збільшення визиску. І як би олігархія не видавала себе за "демократію з українською специфікою", вона несе повну відповідальність за те, що Україна є однією з найбідніших держав Європи.

Найнебезпечніше в олігархії не лише те, що вона присвоїла собі більшість фінансів і ресурсів. Користуючись своїм монопольним правом на ці ресурси, вона самочинно формує сьогодення та майбутнє українців. Протягуючи раз за разом до влади своїх ставлеників, олігархія робить їх виконавцями своєї волі, перетворюючи на співучасників штучно спровокованих негативних процесів в політиці, економіці і соціальній сфері.

У той час, коли в Україні процвітає соціальна і економічна несправедливість, що зіштовхує велику частину її населення у злидні і страждання, олігархічні династії десятиліттями грабують її. Вони вже стали "фінансовими наркоманами", які не можуть зупинитися.

Демонтування цієї матриці відповідає інтересам десятків мільйонів українців. Хоча дуже сумнівно, що коли-небудь олігархи добровільно можуть на це погодитися. Нині просто не існує механізмів, щоб демократичними методами усунути їх від влади. Демонтаж має розпочатися з усунення монополії в телевізійному просторі. Щоб вони більше не могли самочинно вирішувати, які новини і повідомлення побачить населення.

Необхідно враховувати, що для олігархів ЗМІ – це не стільки бізнес, як інструмент інформаційного впливу для захисту своїх фінансових та політичних інтересів. Потрібно прийняти закони, за якими одна персона не має права одночасно монопольно володіти цілими галузями промисловості, кількома телевізійними каналами і численними заводами, котрі працюють на її особисте збагачення. Такі закони мають бути застосовані до абсолютно усіх учасників економічного простору, безвідносно від їхньої політичної позиції, майнових накопичень і фінансових можливостей.

 

Олігархи шкідливі для України не тим, що дуже багаті. Вони небезпечні тим, що скупили владу і через куплених депутатів і інших топ чиновників керують країною з метою подальшого власного збагачення на шкоду державі і прогресу. Тому питання стоїть не про "розкуркулювання" і знищення "бізнесів", а про знищення політичної корупції.

Боси української олігархії настільки захопились неспинним самозбагаченням, що не здатні зрозуміти: постійна деградація суспільства може призвести до того, що визискувати скоро вже буде нікого. Та верхівку абсолютно не хвилює цей факт. Для них держава – це лише територія тотального і безсоромного визиску.

Вести мову про європейську інтеграцію і гідне входження на рівних в цивілізаційне співтовариство можна лише умовно. Модель "розвитку" України вже повністю вичерпала себе. Соціум, котрий так і не став громадянським суспільством, не має політичних демократичних традицій, які б змогли вичистити цю тиранію.

Варто поставити питання, що ж робити далі? Один із варіантів відповіді – розпочати з усвідомлення того, що Україна потребує нової моделі розвитку та зміни системи.

Олігархи запровадили монополію на все. Вони створили антиконкурентне середовище, в якому ведення незалежного бізнесу стало неможливим. Тому потрібно виходити з того, що в олігархії є лише один справжній ворог – конкуренція.

Погодитися на запровадження конкурентного середовища вони можуть тільки під великим тиском із зовні. Їх потрібно поставити перед вибором: або вони втрачають свої маєтності і фінансові збереження на Заході, або знімають "удавку" з шиї суспільства. Інакше вони втратять все в результаті приходу до влади військового режиму. Куди вигідніше стати просто багатими бізнесменами, продавши свої зайві активи.

Потрібно, щоб вже зараз з'явилася мінімальна конкуренція й конфлікт інтересів. Щоб у тих, хто добровільно погодиться на необхідні зміни, було більше шансів зберегти свої активи. А вже наступним кроком може стати запуск на український ринок декількох великих американських і європейських корпорацій. Попередньо надавши їм гарантії щодо захисту майна на законодавчому рівні і реформувавши нарешті вищі судові інституції.

Можна діяти й більш радикально. Примусово розділити олігархічні монополії та ввести зовнішнє керування компаніями на конкурсній основі. Але для цього потрібно буде застосовувати силові методи переконання залучення до співпраці.

Партія, яка задекларує своєю головною метою подолання олігархії і займеться втіленням заявленого, може мати шанс на політичний успіх. Втіливши в життя ідею: за капіталізм, але без олігархів.

Потрібно закінчити формування в Україні громадянського суспільства, котре розпочалося після Революції Гідності 2014 року. Повинна з'явитися критична маса політично обізнаних людей, що знають, чого і як вимагати від діючої влади. Щоб політики у верхніх ешелонах зважали на думку виборців більше, ніж на бажання олігархів. Якщо олігархи більше не зможуть конвертувати владу у власне збагачення, то просто стануть звичайними мільйонерами.

Проте вся біда в тому, що тільки внутрішніми силами зробити це неможливо. Лише під дією дуже потужних зовнішніх сил, не безпосередньо спрямованих на знищення олігархії, а на знищення умов, котрі дозволяють їй безперешкодно функціонувати. Очевидно, що потрібна стратегія міжнародного співробітництва, яка буде побудована на плануванні залучення України до західної цивілізації. Адже сучасні "українські політики" і "державні мужі" не здатні на подібні перетворення ні за рівнем компетенції, ні за своїм менталітетом.

×