Тиждень, що минає, відзначився не лише бурхливим обговоренням демо-версії громадянської війни в Росії, але й дискусіями навколо наших внутрішніх подій – зокрема, концерту Світлани Лободи у Харкові. Саме туди співачка вирушила після скасування свого виступу в Києві, але зустріч виявилася не надто приємною – на пікет з плакатом "Харків без Лободи" вийшла смілива дівчина Дарина, в якої Лобода вирішила дуже наполегливо дізнатися, хто ж їй за це заплатив. Але питання навіть не в тому, чому Світлана не припустилась навіть думки, що у людини може бути власна позиція, а в тому, чому досі існують ті, хто слухає її пісні, аплодує та виправдовує позицію інших "перефарбованих"? І найголовніше – до чого це може призвести (спойлер: ні до чого хорошого).
Попспівачка Світлана Лобода – не єдина зі своїх колег по цеху, хто активно виступав у Росії після 2014 року, а зараз публічно покаявся й на позір українізувався. Подібний сплеск несподіваного, неочікуваного патріотизму від де-факто зрадників визначають термінами "перевзувся" та "перефарбувався". І не без підстав записують до таких не лише артистів, а й політиків та медійників, котрі ще 23 лютого 2022 року працювали на проросійських майданчиках. З найбільш знайомих – Нестор Шуфрич, який породив минулого року чимало інтернет-мемів, заявивши про намір узяти автомат і захищати Верховну Раду від своїх учорашніх партнерів. Та журналістка Наталя Влащенко, яка агресивно просувала навіть не проросійський, а відверто російський порядок денний з телеекранів.
Та повернемося до пані Лободи. На своєму шляху від триколора до жовто-блакитного стягу з написом "Харків залізобетон" вона унікальна тим, що ходить криво. Й раз по раз шпортається. Її вчинки нагадують позицію цугцванг – шахову комбінацію. Коли будь-який хід поганого гравця з метою покращити свою ситуацію насправді лиш погіршує його становище. Хіба що реалії життя – не шахова партія та загалом не інтелектуальна гра, в якій один із гравців готовий одного разу визнати свою поразку, потиснути руку супернику й зробити для себе правильні висновки.
На відміну від попдуету Потапа й Насті Каменських, Світлана Лобода вперто нічому не вчиться й виставляє себе на посміховисько кожною спробою реабілітуватися. Олексій Потапенко, він же Потап, з початком вторгнення виїхав за кордон, не зважаючи на свій призовний вік. Потім очухався, оговтався й вирішив погратися у волонтера. Та кліп "Волонтерочка" вийшов настільки скандальним, що Потап здав назад, замовк і перейшов у менш публічну площину. Настя Каменських на той момент уже не мала контактів із російським шоу-бізнесом, принаймні – видимих. Та все одно вирішила мудро діяти на випередження й почала роздавати інтерв`ю в форматі "про тяжку жіночу долю в тяжкі часи". На ці ж рейки нещодавно став їхній колега Олег Винник. Виправдання свого виїзду вийшло кострубатим, навіть смішним – але не мало новоствореного "ефекту Лободи".
Чесно кажучи, реакція попспіваків та співачок на масштабне російське вторгнення – останнє, що в ті дні й дотепер потрібно сотням тисяч, як не мільйонам українців, цивільних та військових. Проте громадяни чомусь чекають оцінок публічних людей, до яких Світлана Лобода належала і, виявляється, досі належить. У перші дні вторгнення вона записала й виклала відео заплаканої себе, в якому просила "припинити це", звертаючись у порожнечу. Тоді ж вона промовила фразу "ми – маленькі люди", після чого її прозвали в мережі "маленькою Людою". Згодом спробувала виправити комунікаційний провал – але чомусь за допомогою російської журналістки, в якому назвала себе, цитата, "дєвочкою, якій бракує розуму розбиратися в політиці".
Лобода кололася, плакала, та вперто їла кактус: вирішила давати імпровізовані концерти в містах, котрі є зараз найгарячішими з усіх гарячих цього етапу війни з Росією
Наступні спроби з кимось поговорити про своє, жіноче, теж не мали успіху. Тоді пані Лобода анонсує концерт з метою зібрати гроші для лікарні Охматдит у Києві – але лікарні про це не сказала, тому й концерту не сталося. Але ж 40-річна Світлана Сергіївна кололася, плакала, та вперто їла кактус: вирішила давати неоголошені, імпровізовані концерти в містах, котрі – так уже сталося, – є зараз найгарячішими з усіх гарячих цього етапу війни з Росією.
Ну як неоголошені… Звісно, якась команда в соцмережах працювала. Інакше б 16-річна Дарина Вдовенко не дізналася б про концерт Лободи біля харківського зоопарку (знову негативний символізм) і не вийшла б на одиночний пікет із плакатом "Харків без Лободи". Дівчину-підлітка можна було б ігнорити – але не Лободі. Співачка, яка публічно вже говорить українською, уїдливо поцікавилася, хто ж проплатив Дарині акцію протесту. Вона напевне забула, що проплачені акції мають не такий вигляд: виходять парубки з кастетами чи невгамовні екзальтовані жіночки з прокляттям у бік ПЦУ. І взагалі, у випадку з такими, як Світлана Лобода, проплачуються швидше акції на її підтримку, ніж навпаки.
Про це – трошки нижче. Зараз показовим є інший момент. На відео, яке облетіло мережу, чути крики з натовпу: "Харків без Лободи неможливий!" Цікаво, чому уродженку Ірпеня мешканці Харкова асоціюють із своїм містом, яке народило й дало Україні чимало творчих людей? Але навіть не в цьому справа. А в тому, що у Харкові, який Росія прицільно руйнувала з першого ж дня і обстрілює досі, бо там до кордону всього нічого, співачку-колаборантку "кричать" на свою. За аналогією, коли на Запорізькій Січі "кричали" на гетьмана.
Непряму відповідь та заразом пояснення такої поведінки дає директорка "Мистецького арсеналу" Олеся Островська-Люта в нещодавніх роздумах про суть російської культури. За її спостереженнями й висновками, Родіон Раскольников, головний герой "Злочину і кари" Федора Достоєвського – не вбивця двох жінок, а занепалий янгол. Доросла людина, яка свідомо обрала злочинний шлях, але карою для якої є не суд та вирок, а публічне покаяння. Раскольников – персонаж вигаданий. Проте в його епоху, як і в часи Достоєвського, публічність не підтримувалася й не поширювалася шляхом соцмереж. А навіть якби Раскольников мав прототипа, той не був артистом естради. Тож зіграти каяття з крокодиловими сльозами не зміг би.
Значна частина громадян України до вторгнення поділяла позицію Світлани Лободи та інших, хто "внє політікі" і кому "какая разница". Плещучи в долоні їй, такі люди виправдовують себе
Значна частина громадян України, і не лише в Харкові, до вторгнення поділяла позицію Світлани Лободи та інших, хто "внє політікі" і кому "какая разница". Анексію Криму та війну на Донбасі для них спровокували "майданутые бандерлоги" та інші "правосєкі". З Росією треба дружити, миритися, домовлятися. Переконаний: сидячи в підвалах та чекаючи на відбій тривоги, ці громадяни подумки винуватили в своїх бідах тих самий "нациків". Проте не ризикували висловитися вголос.
Аж тут виринає Світлана Лобода. За щось там кається, вмикає дурочку – мовляв, я дєвочка, мені не до політики. Їй в унісон кожен на своєму майданчику в соцмережах підспівують такі самі занепалі янголи. І громадяни розуміють: так можна було. Не завжди треба й перефарбовуватися. Просто ввімкнути дурника в межах власних сил та можливостей. Для таких Лобода – дзеркало. Плещучи в долоні їй, такі люди виправдовують себе.
Нарешті – про негласну підтримку. Кримінального переслідування за виступи в Росії під час війни в Кримінальному кодексі України не існує. Є стаття про державну зраду, але гастролі під неї не підпадають. Інституту репутації в Україні досі не сформовано. Зате є улюбленці публіки, які демонструють лояльність не так до держави, як до влади. Тому державні мужі на всіх рівнях Лободу і таких, як вона, не засудять.
Ба більше: є цілком реальна перспектива, що після перемоги саме ці ось занепалі перефарбовані янголи й стануть віпагітаторами на найближчих виборах. Звісно, агітуватимуть вони за чинну владу. Адже там не бракує як перевзутих на ходу, так і тих, хто цей процес підтримує. Будьте певні, ця гра вдовгу – і це спрацює. На жаль.
5 
1
Коментарі